Гомо політікус... котячими очима

Звершилося. Ті газові розбірки й колотнеча в українсько-російських верхах та в нутрощах українського політикуму набридли всім. Тому ми ще навіть не встигли полегшено зітхнути від натяку на вирішення «газової» проблеми , а вже у волинському видавництві "Твердиня" поряд з поважними філософсько-історичними дослідженнями професора Національного університету "Острозька академія" Петра Кралюка видали маленьку, на перший погляд, непомітну, книжечку Кралюка-сатирика - (анти)феміністично-політичний романчик з романтичною назвою «Фелісія». Впізнаваність персонажів лишається на совісті автора, тож дозволимо собі пофантазувати і провести паралелі. Хоч книга написана за кілька років до подій, які ми нині переживаємо. 

Героїнею цього іронічного твору є звичайна собі дворова кішка на ім'я Фелісія , предком якої, однак, був всесвітньовідомий Гофманів котячий філософ Мур , а отже, з незвичайними розумовими даними. Очима Фелісії автор подивився на людський світ, а її фантазією навіть спробував виправити кути й недосконалості Некотячого життя. 

...З перших прочитаних рядків спочатку охоплює здивування, а тоді й обурення - як міг такий поважний автор «докотитися» до змалювання брудних сцен котячо-людського співіснування, гротесково наголошуючи на найнепристойніших із них. Упродовж усього роману один одного обманюють і зраджують коти(що цілком природно), люди (що, на жаль, звично) і... політики (що , виявляється, є правилом). Що ж обурює звиклого до Кралюка-дослідника читача? 

...Його Фелісія, по котячій душевній простоті, називає все своїми іменами. Інтелігентські нерви лоскочуть дратівливі історії . Полум'яний коханець Фелісії Ка, з яким вона «провела багато чудових днів і ночей», виявився звичайнісіньким котячим зрадником, і після притуплення незабутніх вражень зійшовся з блудною кішкою Бастет. Натомість господар Фелісії мало не звів її з котом Спікером, котрий, на повірку, виявився імпотентом. Тож Спікера відправляють... у відставку. Розчарована в котячій вірності і гідності, Фелісія з головою поринає в справи свого нового господаря Славчика, котрий за сумісництвом виявився головою секретаріату Партії любителів котів. Поради з організації виборів та піару приходять в мудру котячу голову без зайвих зусиль, адже те, що роблять навколишні люди, видається їх химерно нездарним.  

Серед її героїв «Фелісії», звісно, є Вождь(господар кота Спікера), підступний та схильний до опозиційності голова західної (певно, Львівської) обласної організації ПЛКів Іванко, голова Східної(можливо,Донецької) обласної організації ПЛКів, хороший хлопець Сашко Половець, котрий любить секс і горілку; керівник партії «Легіони фауни» Грошик, патріотично налаштовані Свинолюб та Бджололюб; віртуальний персонаж Бабай, котрий має гроші й роздає кому потрібно, а ще - Льоня - чесний журналіст, а отже, бідний, котрий редагує газету «Котолюбство Пониззя»... 

Упродовж роману Фелісія нетрадиційно розмірковує про історію й ментальність українців. Її «прочитання» є зразком того, як з'являються новітні ідеологеми, котрі спрагло ковтають наші співвітчизники. Чого вартий спіч Фелісії з приводу галичан : « ...Білі хорвати, нащадки галичан, виступили проти політики об'єднання руських земель, здійснюваної князем Володимиром Святим. Потім галичани стали сепаратистами й розвалили Київську Русь. А галицькі бояри руйнували славне королівство Галичини й Лодомерії. Нащадки цих бояр, опинившись зі своїми землями у складі королівства Польського, почали бунтувати місцевий шляхетський люд, заводячи сейми та сеймики. Зрештою, галичани зруйнували Річ Посполиту й планували це зробити з Російською імперією. Під час розподілу Польщі вони швиденько піддалися москалям, а в Лемберзі, тодішній галицькій столиці, розмістився москальський гарнізон. Та москалям пощастило. Галичину забрала Австрія... В австрійській державі галичани не бунтувалися - лише робили дрібненькі капості. Навчили австрійців пити каву, створили «Гатікву» й зростили Леопольда Захер-Мазоха.... Далі вони розвалили Польщу у міжвоєнний період, у післявоєнний - Радянський Союз. Кревні родичі галичан, хорвати, зруйнували Югославію. А тепер галичани нищать нашу суверенну державу... Звідки в нас починаються всілякі заворушення, бунти, партійні розколи, революції? З Галичини. Тому, поки не пізно, треба віддати Галичину Америці, Росії, або - ще краще - Китаю. Хай ці імперські монстри подавляться нею. А в нас тоді буде мир і спокій».

Вражений відкриттям кішки, напівавстрієць-напівгаличанин Франц-Йосиф пропонує відродити Австрійську монархію - щоб втихомирити галичан. На зауваження Славчика, що це буде неконституційно, резонно відповідає: «Але ж у нас існують організації, які хочуть відновити Радянський Союз...».

Що не кажіть, Фелісія мала великий дар переконання. В одному з епізодів навіть змогла переконати мишей, що ворожнеча котів з їхнім родом - «підла брехня»: «Час настав. Об'єднаємо свої зусилля, щоби приборкати корумпованих чиновників. Усе, що лежить перед вами, це награбоване. Давайте знищимо його, щоб злодії перестали красти» - зверталася вона до своїх недавніх опонентів, закликаючи погризти награбовану в музеях колекцію Грошика. Однак коли наступного дня миші, не боючись Фелісії, повилазили зі своїх нірок, вражена їхнім нахабством кішка кинулася на недавніх соратників. Щось воно нагадує...

Звісно, роман був би неповним, якби серед його героїв не з'явився основний електрорат - мешканці психіатричної лікарні. А в телевізійному ефірі за участі мудрої кішки, Вождь партії любителів Котів розпинався про те, як «партію, що має всі шанси перемогти на виборах, підло компрометують конкуренти». Саме під час тих вирішальних для виборів теледебатів у житті Фелісії відбувається вагома подія - вона... народжує кошенят. Гасло на моніторі, яке при цьому бачать глядачі, оптимістично закликає: «Хай живе усе живе!».

До чого б це, скажете ви, вельми поважного автора Петра Кралюка «пробило» на легковажно-іронічний твір, котрий, напевне, не стане в один ряд з його історичними дослідженнями та художньо-документальними романами? 

А все до того. Позавчора на екрані був власник «заводів, газет і каналів», а власне, «Росукренерго» Дмитро Фірташ. Заявивши на всю країну про те, що «Росукренерго» потрібне для того, щоб на ньому(читайте - на нас) заробляти, одіозний магнат наголосив, що «продотував» нас на... 5 мільярдів доларів за три останніх роки. Паралельно вся країна стежила за дебатами Гані Герман з «нафтогазівцем» Володимиром Тріколічем на злободенні теми. До екранів була прикута половина населення України. Надивившись ТАКИХ програм, професор Кралюк, я упевнена, матиме натхнення для створення не одного гротесково-іронічно-сатиричного романчика.  

Ми ще будемо піддавати аналізу ціни й домовленості, з'ясовувати ступінь вини тих чи інших владних структур та особистостей у знервованому січні. Все ж ми перемогли, бо - сміялися.

Хоч Європа каже, що ми щось там втратили. Але ж наша зброя - галичани - поки що при нас. Тож не завадить час від часу поглянути на себе... очима мудрої спадкоємиці філософа Мура.

Хай живе усе живе!