ІНГВЕР БЕРКУТ
МЕЧ І ХРИЗАНТЕМА
(присвячую братам по Ордену Духа)
І
МЕЧ І ХРИЗАНТЕМА
Справжня хоробрість полягає в тому, щоби жити, коли правомірно жити, і вмерти, коли правомірно вмерти.
Дайдо дзі Юдзана
Свою історію я бажаю розпочати з 1573 року, коли Ода Нобунага мечем здобув собі титул сьогуна і став єдиним дійсним правителем Японії.
З ХІІ століття Японія палала у полум΄ї міжусобних війн. Влада імператора була скоріш даниною традиції, бо існувала суто номінально. Чотириста років боїв між владними князями – даймьо, привчили простонароддя до мінімальних життєвих потреб, а воїни звиклися з думкою, що життя є тимчасовою неприємністю на шляху сансари.
Країна, що роздиралася на частини ворогуючими кланами, поступово впадала у гріх зубожіння. Війни заважали торгівлі, не раз створювали загрозу тотального голодомору. Незважаючи на суворість закону, по дорогах вешталися ватаги розбійників. Життя перетворилося на пекло. 1573 рік відзначився тим, що даймьо Ода Нобунага встановив свій контроль на теренах всієї країни. Дев’ять років він був сьогуном, доки у 1582 році не був вбитий заколотниками. Після нетривалої боротьби до влади прийшов Тоєтомі Хідейосі. Він продовжив роботу по об’єднанню Японії, розпочату Нобунагою. Без жалю знищуючи паростки непокори, Хідейосі відновив колишню дистанцію між воїнами – самураями та простим людом. Розпочалося «полювання за мечами Хідейосі» - таку назву одержала ця акція. Віднині ознакою самурая став привілей на носіння двох мечів, що протримався до 1867 року і був скасований буржуазною революцією Мейдзі. Короткого меча міг носити кожен, але довгий вирізняв самурая у будь-якому натовпі. У 1598 році Хідейосі вмирає, а Японія знов воює до 1603 року, коли сьогуном стає Токугава Іеясу, у минулому – бойовий товариш Нобунага та Хідейосі. Правління Токугави принесло мир на землю Японії і відкрило новий період японської історії. Помер Токугава у 1616 році, але члени його клану зуміли втримати владу, і з цього періоду титул сьогуна не виходив з клану Токугава аж по 1867 рік.
Токугава Іеясу показав себе вмілим і рішучим політиком. Він обмежив вільне пересування князів – даймьо, зобов’язавши їх «гостювати» у нього по черзі. При дворі, таким чином, завжди були представники всіх кланів, які фактично виступали закладниками. Столиця була оточена замками членів клану Токугава і, крім того, Іеясу розкинув по Японії цілу мережу агентів таємної поліції та вбивць – фахівців.
При Токугаві церемоніал поведінки і життя було остаточно запроваджено законом. Традиційна для Японії класова свідомість стала класовою структурою з жорсткою ієрархічністю. Вищим у суспільстві був клас самураїв. До нього входили не через багатство, а за гідністю – князі, вищі урядові функціонери, воїни, а також дрібні урядовці і прості солдати.
Закінчення міжусобних воєн відкрило можливості використання «зайвих» самураїв для експансії за кордонами імперії. Але більшість таки залишилася «не при справах». суспільство, поважаючи поняття ЛИЦАРСТВА, не могло забезпечити безробітним самураям гідного їх місця. Тому на дорогах Японії звичайним подорожником стала постать самурая – роніна, у подертому одязі, але з двома мечами і розвиненим відчуттям власної гідності. Поступово самураї перетворилися у майже замкнену касту, свято зберігаючу бойові традиції і повністю віддану бойовим мистецтвам. Настав розквіт КЕН-ДО – Шляху Меча.
Належність до провідної верстви визначало вміле володіння зброєю. Кожен даймьо вважав справою гонору утримувати школу фехтування (додзьо), де тренувалися його сини та васали. Для воїнів володіння мечем означало можливість знайти роботу. Тому стали надзвичайно популярними двобої. Вони проводилися найчастіше до смерті одного з бійців. Крім двох мечів, самурай був зобов’язаний володіти і іншою зброєю: алебардою, палицею, ланцюгом із серпом…
Шлях Меча – це не лише важкі багатогодинні тренування. Шлях Меча – це життя за кодексом часті, це стан душі. Самурай мав не лише вміти поводитися зі зброєю, але й складати вірші, каліграфічно писати, вміти набирати букети з квітів, знатися на чайній церемонії… Естетика зброї була невід’ємною від естетики життя. І допомагали цьому стану душі релігії, що складають донині симбіоз для більшості з японців – дзен-буддизм та сінто.
Корінна релігія – СІНТО – вчить, що японці походять родом від богів, що прямим предком Імператора є сонцелика богиня Аматерасу. Як найвищу цінність зберігають і передають один одному правлячі члени імператорської родини три реліквії – намисто, дзеркало і меч – подарунок богині першому з Імператорів Японії.
Дзен-буддизм, який прийшов з континенту, вчить, що життя відлітає, мов пелюстки сакури з вітром – тому не треба жалкувати за тим, що миттєве, треба лише вміти знаходити красу у миттєвості. А жити – за законами Вічності…
Звідсіля – дивний та незбагненний для багатьох іноземців спокій духу – хейдзьо-сін. Звідсіля – незбагненна для зайд жорстокість двобоїв насмерть – хіссацу. Звідсіля – обряд сеппуку, коли самурай добровільно чи за наказом зверхника вбиває себе у жорстокий спосіб. І звідсіля ж – прекрасні вірші:
Ні раєм, ні пеклом
Мене вже не схвилювати,
І в місячному сяйві
Стою непохитно,
Ані хмаринки на душі…
Уесугі Кенсін
Ні, то не сніг квітами у саду впадає,
Коли од вітру в пелюстках земля,
То сивина.
Не пелюстки злітають,
Не квіти сходять із землі – а я.
Нюдо-Сакі-но- Дайдзьодайдзін
Це писали самураї, рука яких однаково вміла тримати як меч, так і перо (вірніше – пензель). У ХVI столітті склалася логічна і проста система виховання Воїна – БУСІДО, Шлях Самурая. Її головний заповіт – всю енергію слід віддати Шляху Воїна, і не треба ні до чого іншого пориватися. Бо Бусідо формує з людини і безстрашного бійця, і вірного товариша, і галантного кавалера. Маючи лише брутальну силу, неможливо досягти звання самурая. Не кажучи вже про необхідність вивчення наук, кожен воїн повинен використовувати вільний час для вправ у поезії та вдосконаленні чайної церемонії. Вірність, справедливість, мужність – є три природні чесноти самурая.
Весь кодекс Бусідо просякнений дійсним гуманізмом, вірою в Людину. На відміну від пропагованої зараз слинявої «гуманізьми» ницих духом слимаків у людській подобі, Бусідо підіймав дух Воїна до сяючих вершин священних гір, надавав людині сили прагнути незбагненного і нездійсненного для бидла. Отара не розуміла Лицарів Духу. А самураї не збиралися розуміти отару. За образу навіть поглядом, самурай не роздумуючи вихоплював меча і рубав знахабнілого плебея без звичних для двобою церемоній. Це право (перевірити гостроту клинка) називалося КІРІСУТЕ-ГОМЕН. І тому отара знала своє місце, що було передбачене для неї Законом Провідної Верстви.
Головним в Дзені було входження в стан САТОРІ – озаріння духа, коли починаєш розуміти природу речей без роздумів, самою інтуїцією. Тоді людина немов би розчиняється у природі і перестає існувати як окрема біологічна одиниця. Спонтанне розуміння – ось сенс Дзену. Звідсіля – і бій є медитацією. Кожне заняття самурая, повторене ним щодня багато разів – медитація. Кінець кінцем, саторі наступав, як тільки самурай починав робити щось звичне для нього: брав до рук зброю, пензлі, квіти, чайник… Таким чином, воїн фактично весь час перебував у стані духовного зриву. Він завжди був готовий до виконання будь-якого надзавдання. І, будучи на вершині духу, одержував насолоду від усього, що робив.
Дивлячись на самураїв, які були щасливі вже тим, що вони – самураї, простий люд намагався копіювати їх. У традиціях Японії релігія Сінто вже вклала глибокий зміст божественного походження людини (японця), Дзен розвинув цю ідею безмежно. І простий люд при відповідній поведінці - хоча і не міг зрівнятися з самураями, але привчався робити свою справу з любов’ю до неї. Безумовна підкора зверхникам – доблесть Воїна – перейшла і на простий люд, звеличивши Дух. Бо лише той, хто вміє підкорятися наказу, зуміє наказувати сам.
Саме клану Токугава Японія зобов’язана своїм міцним духом. Провідна верства суспільства виховала народ, який перемагав, і гинув з посмішкою на вустах. Навіть реформація Мейдзі по суті своїй, була лише реставрацією монархії і пристосуванням до тогочасних політичних та економічних вимог.
Не змогла зламати століттями пестований культ традиціоналізму духу навіть жахлива поразка Японії у Другій світовій війні. Експансія кока-коли і Мікі-Мауса була зім’ята японцями і вони не піддалися на спокуси гнилого брудного Заходу. Душа, осяяна саторі, не сприйняла розкладаючої сутності данайських дарів. У Великій Порожнечі ці засоби агресії самі перетворилися на порожнечу. Нація, переможена мілітарною потугою, перемогла переможців економічно, об’єднавшись у духовному зриві реваншу. Кодекс Бусідо є настільною книгою японських економістів та бізнесменів. Провідна верства суспільства – самураї – сформувала Націю, яка осяяна славою своїх провідників і намагається бути гідною їх. Японці не соромляться своїх «негуманних, жорстоких і злих» самураїв, японці ставлять їх на терези історії як противагу загальному спідлінню і збидлоченню. Нова генерація обирає «пепсі»? – але в Японії нова генерація бере до рук прадідівський меч – катану, у якому горить дороговказною зорею Дух Предків. І ніяка «пепсі», ніяка кока-кола не замутить цього сяйва. І Нація вдячна самураям, які довели не лише всьому світові, але й власному народові, що японець – це звучить гонорово!
Україна, маючи давню і героїчну історію, повинна бути на чільному місці у світі. Надзавдання – створити провідну верству Нації, яка створить саму Націю. І ця верства вже є. так, ми – «негуманні», ми – «хижі», ми – «злі»! Але хто, окрім нас, так любить людей, так намагається об’єднати їх у над потугу, щоби забезпечити людям вільне життя у вільній державі?!
«Гуманісти» лише підставляють свої сідниці під «братські» копняки. Вони лише скиглять. Вони нічого не роблять для розбудови Держави і Нації. Від них смердить. Вони крадуть. Вони продаються. На них – усі смертні гріхи! Вони виспівують пісеньки про «мир і дружбу» з ворожого голосу!
За їхніми спинами проглядається слинява, ікласта, смердюча пащека американського імперіалізму, що ладна нас проковтнути, лишень ми впадемо – загіпнотизовані козлячими тенорками «гуманістів». Timeo danaos et dona ferentes – пророцтво Касандри актуальне і зараз! За нашу волю нам пропонують шмат гнилої ковбаси та тухлий «снікерс». Блудодії – «миротворці» затягують нас до чергової війни, яка точитиметься не за наші інтереси, а проти нас самих. З нас хочуть зробити жертви нашої власної агресії. Так не краще було б спрямувати свою агресію, свою жагу боротьби проти паліїв нової Світової війни – заради миру на Землі?!
З нами – Бог і Україна, проти нас – диявол і бруд всього світу. Ми – світлоносні. Ми розганяємо Темряву. Хочете, ми всім вам дамо по ліхтарю?
Брати і сестри! Вчіться твердо тримати меч і пензель! Вміючи тримати меча – не впустиш і чашку на чайній церемонії.
