Іконостас церкви Миколи Доброго в Києві

2009-12-03 18:05 3 579 Нравится 2

Формування архітектурного образу Києва першої третини XIX ст. тісно пов'язане із творчістю видатного зодчого Андрія Меленського. Учень архітектора К. Бланка — одного із засновників російського класицизму, — А. Меленський працював під керівництвом таких талановитих архітекторів, як В. Баженов, М. Казаков, Дж. Кваренгі. З 90-х років XVIII ст. А. Меленський розпочинає свою діяльність в Україні, а в 1799—1829 рр. обіймає посаду керівника креслярні при канцелярії Київського генерал-губернатора, що фактично було посадою міського архітектора Києва.

Виконуючи 30 років обов'язки головного архітектора міста, А. Меленський активно працює над його забудовою та створює велику кількість знакових для Києва сакральних споруд: церкву Миколи Доброго (1800— 1807 рр.) — зруйнована в 30-х рр. XX ст., монумент на честь Магдебурзького права (1802—1808 рр.), Миколаївську церкву-ротонду над Аскольдовою могилою (1809—1810 р.), Хрестовоздвиженську церкву на Кожум'яках (1811 р.), церкву Різдва Христового (1810—1814 рр.) — зруйнована в 30-х рр. XX ст., відновлена на Поштовій площі 2002 р.).

Значний творчий доробок майстра включає також містобудівні проекти: А. Меленський розробив планування Подолу, збережене до сьогодні (1812 р., спільно з В. І. Гесте), і керував його забудовою. Він же проклав низку магістральних вулиць Києва (сьогодні це вулиці Грушевського, Сагайдачного, Велика Васильківська та ін.). Не обминув майстер своєю увагою і проектування та спорудження іконостасів для нових та вже існуючих храмів Києва. Особлива необхідність у їх створенні постала перед архітектором після нищівної пожежі, що кілька днів бушувала на Подолі в липні 1811 р. У полум'ї зникли майже всі дерев'яні подільські церкви, а в більшості мурованих храмів були пошкодженні або повністю вигоріли інтер'єри. Для відновлення богослужіння у вцілілих храмах А. Меленський працює над їх відбудовою і створює іконостаси для церкви Миколи Притиска (1819—1820 рр.), Богоявленського собору Братського монастиря в Києві (1825 р.). Окрім того, ним у різні роки були створені іконостаси для церкви Миколи Доброго, Миколаївської церкви над Аскольдовою могилою, Воскресенської церкви Фролівського монастиря. Серед багатьох храмів, побудованих і перебудованих за проектом А. Меленського, особливе місце належить церкві Миколи Доброго, яка до її знищення у 1936 р. знаходилася на Покровській вулиці (прилягає до Андріївського узвозу), на місці розташованої там сьогодні школи.

Заснування її відноситься на кінець XVI ст. Храм побудовано коштом гетьмана Самійла Кішки на знак вдячності за визволення з турецької неволі. При церкві був також шпиталь для бідних, що проіснував понад 200 років, завдяки чому за нею і закріпилася назва Миколи Доброго. Гетьманська дерев'яна церква згоріла на початку XVIII ст. від спалаху блискавки. На її місці коштом та за безпосередньої участі священика, а з часом протоієрея, Симеона Ширипи у 1706 р. (за іншими даними, у 1716-му) вибудували мурований храм, а в 1799 р. його вже розібрали через аварійний стан (крім дзвіниці, яка існує донині). Утретє церкву Миколи Доброго будували у 1800—1807 рр. коштом київського купця Сухоти. Архітектура нового мурованого храму була витримана у формах класицизму і відповідала принципам художньої виразності цього стилю, однак перлиною його був іконостас, виконаний у 1805—1806 рр. Тут необхідно сказати кілька слів про особливості композиційної побудови іконостасів доби класицизму і загальні принципи її організації. На відміну від попередніх століть, іконостаси класичної доби значною мірою втрачають свою основну літургійну функцію як основи для ікон. Вони відмежовують наос від вівтаря і часто перетворюються на самоцінні архітектурні форми, у яких незначна кількість ікон і їх розміщення здебільшого обумовлюються логікою архітектурної композиції. Загальною особливістю іконостасів, створених у добу класицизму, стає надзвичайна різноманітність у побудові, пластичному вирішенні, підкрє зв'язок їхніх пропорцій із внутрішнім простором храмів та архітектурою фасадів. Вони стають яскравим вираженням індивідуальності творчого підходу митця до колись сталого, канонічно закріпленого композиційного вигляду цієї частини храму.

Прихильник і продовжувач класицизму, А. Меленський чітко дотримувався композиційних і декоративно – пластичних прийомів стилю.

Урівноваженість композиції, пластичність архітектурних форм та об’ємів, сукупність декоративних засобів, узагальненість малюнка – усією цією системою правил і законів побудови художньої у класицизмі А. Меленський керується для створення нового образу у Києві традиції іконостасної традиції у стилі класицизму.Прикладом новаторського, сміливого застосування наведених вище принципів є іконостас Церкви Миколи Доброго, який був одним з найкращих у доробку зодчого.

Сьогодні відомі лише дві світлини цього іконостаса: на одній він зафіксований у формах класицизму, без візуальних ознак переробок; інша, котра відноситься до початку 30-х рр. ХХ ст., фіксує його стан після змін, метою яких було надання іконостасу ознак псевдоруського стилю, що поширився в архітектурі в останні десятиліття ХІХ – початку ХХ ст. Зараз цей фотоматеріал без перебільшення можна назвати унікальним, оскілки він зафіксував усі частини миколаївського іконостаса, до того ж, у різні періоди його існування. Основу композиції складав ківорій над престолом, запроектований у вигляді ротонди-альтанки, до якої з боків прилягали площинні крила; при цьому ротонда виступала вперед іконостаса на половину свого об'єму. Перекриття ротонди було сформоване у вигляді напівсферичної бані, об'єм якої утворювався лише кількома напіварками у вигляді конструктивних ребер.

Подібна композиція іконостаса, із включенням до його структури ківорію-ротонди, була новатор­ським винаходом, що виник у добу класицизму. В Україні відомі лише кілька іконостасів, виконаних із за­стосуванням цього оригінального архітектурно-композицій ного при­йому — головний іконостас Преображенського собору в Одесі (1808 р.) та іконостас Преображенської церкви у с. Великий Бурлук (1839 р.); оби­два створені пізніше за іконостас А. Меленського, тож тут імовірна навіть якась частка наслідування. У Києві ж не відомо жодного подібного іконостаса, тому в цьому сенсі іконостас церкви Миколи Доброго був унікальною пам'яткою для міста. Виразна просторовість композиції іконостаса церкви Миколи Доброго підкреслювалася скромністю деко­ративного оздоблення, яке включало в себе лише профільовані карнизи високого антаблементу його ротонди та площинних частин, а також обрамлення ікон і дияконських дверей вузькими рамами і лиштвами неви­сокого рельєфу. Головними декора­тивними мотивами виступали лис­тяні гірлянди в обрамленні картушів і квіткові розетки на фризі ротонди.

Стриманість у доборі декоративних засобів оформлення проявлялася на­віть у відсутності канелюр на фустах колон ротонди: декорованою була тільки нижня частина фуста, де об­роблений канелюрами фрагмент стовбура колони обмежували два декоративні пояси зі стилізованого лаврового листя.

Притаманний класицизму потяг до монументальних форм та узагаль­неності малюнка проявляється в іконостасі у нівелюванні та змен­шенні кількості не лише декору, а й іконографії. Традиційна багатоярус­на структура іконографії скорочена А. Меленським у миколаївському іконостасі до двох ярусів. Середину нижнього намісного ярусу займали царські ворота, у центрі яких зна­ходилась велика кругла ікона Благо­віщення, а по кутах — чотири, також круглі, зображення Євангелістів. Усі ікони намісного ярусу були пря­мокутної форми й однакового вели­кого розміру. Обабіч царських воріт за старовинною традицією розташо­вувалися ікони Христа-Спасителя з євангелієм у руці та Богородиці з немовлям. За ними з кожного боку розміщувалося ще по одній іконі: у правому крилі це був Миколай Чудотворець, у лівому — апостол Андрій. За цими іконами з обох бо­ків знаходились дияконські двері, на них — довгі прямокутні ікони із зображенням архангелів, також на повен зріст. Із правого боку на две­рях — зображення архангела Гаври-їла, з лівого — парний йому образ ар­хангела Михаїла. Усі Ікони намісного ярусу, крім образів на дияконських дверях, були в металевих шатах, які повністю закривали живопис, зали­шаючи вільними тільки лики та руки святих, — це можна роздивитися на більш ранній світлині. Другий ярус ікон складався лише з двох невеликих круглих ікон у карту­шах, встановлених на карнизі. Одна з них, із зображенням новозавітних святих, — над храмовою іконою Миколая Чудотворця, інша, із зо­браженням ветхозавітних праведни­ків — над іконою апостола Андрія. Над царськими воротами — прямо­кутна ікона Таємної Вечері, встав­лена у підвищення порталу, який об­межувався зверхуі знизукарнизами. Завершувався портал царських воріт напівциркульною аркою, обрамленою різьбленими променями, в якій знаходилося різьблене ж зображен­ня Святого Духа у вигляді голуба. Усі ікони другого ярусу, в тому числі іко­на Таємної Вечері, були оправлені в металеві шати.

Вище порталу царських воріт, на ан­таблементі ротонди, було вміщено невелику прямокутну ікону Успіння Богородиці, накладену поверх різь­бленого круглого вінка з голівками херувимів, обрамленого променями сяйва. Ікона Успіння не входила до первісної іконографії іконостаса і була пожертвувана лише у 1809 р., всі ж інші ікони, які знаходилися в іконостасі церкви Миколи Доброго, були виконані під час його створен­ня. Ім'я живописця, який працював над ними, невідоме. На жаль, див­лячись на світлини, нічого певного сказати не можна і про живопис ікон. Відзначимо лиш те, що силуети постатей намісного ярусу з їхніми примхливими звивинами драпувань відповідають стилю академічного живопису доби класицизму. Увінчував іконостас невеликий ажурний хрест на вершині бані ро­тонди.

У такому вигляді іконостас проісну­вав до кінця XIX — початку XX ст. Точно невідомо, коли саме були ви­конані роботи з переробки й заміни окремих елементів іконостаса, але в результаті його первісні царські ворота були замінені на невисокі ворота у псевдо-руському стилі, на яких зверху вміщувались дві круглі ікони із зображенням Богородиці та архангела Гавриїла, а під ними — дві Ікони із дволопатевим завершенням, на яких були по двоє зображені єван­гелісти. Крім того, іконостас оздоби­ли ажурним декором, встановленим на антаблементі ротонди і на ребро-подібніх дугах її перекриття, Такі переробки внесли дисгармонію в композиційний вигляд іконостаса, порушивши його стилістичну ціліс­ність.

Світлина 30-х рр. XX ст., на якій за­фіксовані ці зміни, дає ще кілька свідчень про останні роки існування іконостаса. По-перше, на ній можна бачити, що в той час уже були від­сутні шати на Іконах Христа і Бого­родиці. Вірогідно, їх вилучила влада, бо вони становили неабияку матері­альну цінність — більшість шат для намісних ікон виконувались із по­золоченого срібла. По-друге, на кар­низі, над намісними іконами Спаса і Богородиці, вміщені великі ікони та­кож Богородиці І Спаса, які, судячи з їхнього розміру та іконографії, на­лежали якомусь невідомому іконо­стасу та були колись його намісними образами. Враховуючи час, у який зроблено цю світлину, встановлені на карнизі ікони, певно, були вря­товані з якогось знищеного в ті часи київського іконостасу. У 1936 р. церква Миколи Доброго була закрита і зруйнована. Разом із нею загинув і цей чудовий іконостас. Доля ікон Миколаївського іконоста­са сьогодні не відома. Подана коротка розвідка не пре­тендує на повноту охоплення всього відомого на сьогодні архівного ма­теріалу, який стосується іконоста­са церкви Миколи Доброго у Києві. Сподіваємося, що при подальшому опрацюванні матеріалу можуть бути виявлені нові дані, які розширять та уточнять наші уявлення про цю пам'ятку вітчизняного мистецтва.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Как считаете, коронавирус, вызывающий COVID-19, был создан искуственно?

Реклама
Реклама