Костьол Святого Олександра у Києві: початки та розбудова

2009-12-03 18:04 3 784 Нравится 2

Костьол святого Олександра, прокатедральний храм Києво-Житомирської дієцезії, є найстарішою католицькою святинею Києва. Своїм виникненням він зобов’язаний у великій мірі значному покращенню ставлення влади Російської Імперії до Римо-католицької церкви у період правління Олександра І (1800-1825) . В подальшому більш-менш вільна проповідь, дозволена у той період представникам Латинської церкви, була названа “пропагандою” , але так чи інакше, результатом цих подій стала можливість для київських католиків просити імператора про дозвіл на побудову у місті великого костьолу. Попередньо існуючий дерев’яний костьол згорів у 1823 році.

Нову святиню вирішили будувати коштом дворянства Київської губернії, який складав 25 копійок, наданих з кожної селянської душі, і був зібраний 1814 року. 11 березня київський губернський предводитель дворянства граф Потоцький написав листа до імператора з проханням про надання дозволу на будування храму , яке було задоволено Олександром І 7 липня 1815 року у його штабс-квартирі в Парижі. У листі до графа Потоцького він, зокрема, зазначив: “… видя … свидетельство усердия и любви к Отечеству, (коею) … переполнено было Дворянство…, я с удовольствием утверждаю пожертвовани(я) дворянства на сооружение в Городе Киеве церкви (как) жертву учиненную Всевышнему Создателю…” .

Разом з дозволом на будівництво 31 липня 1815 року був даний рескрипт сенатору Болотнікову про визначення місця для побудови храму “В Киеве, между старым Киевом, Подолом и Печерском”. Місце те було внесене до плану міста 19 грудня 1816 року. Воно являло собою ділянку, площа якої складала 3447 саж2, і після представлення імператору, було затверджене 28 травня 1817 року під будівництво костьолу. Пізніше, згідно з проектом архітектора Мілянського, до цієї ділянки було додано ще 134о саж2 землі. 31 липня того ж року вона була урочисто передана у посідання та опіку отців-домініканців , а 30 серпня наріжний камінь майбутнього храму був освячений архідияконом Йоахимом Грабовським.

Розпочате будівництво, автор початкового проекту котрого дотепер залишається невідомим, розтягнулося на довгі роки. Кошти, призначені на нього, витрачалися не лише згідно з безпосередньою метою, але також на підтримку у належному стані ділянки, на якій були розташовані будівництво та тимчасові споруди домініканського монастиря. Про злидні, що їх приходилося терпіти отцям-домініканцям у перші п’ятнадцять років будівництва храму, писав 10 травня 1830 року настоятель монастиря отець Вікентій Головня OP. Звертаючись до київського воєнного губернатора з проханням про дозвіл провести ремонтні роботи будівель та монастиря, а також дороги, яка проходила від Хрещатика до Михайлівського Золотоверхого монастиря безпосередньо через територію плебанії, він писав:

“… а как сыпаной земли многими проездами и водою, всякий год портится земля и дорога, то принуждены мы оную подчинять, не имея на сие никаких доходов - а также всю гору обгородили мы и обсадили деревьями, для поддержания оной горы, и украшения города, но всякий год сия обгорода сама через себя портится, и жителями старокиевскими разграблена бывает…”

Проте затримання будівельних робіт було пов’язане перш за все з тим, що коли після витрати початкової суми, призначеної на спорудження храму, серед дворян Київської губернії почався збір коштів для закінчення будівництва, від участі у цій благородній справі відмовилися найбагатші магнати Київщини: графи Браницька, Енгельгардт, Лопухіни та інші. Таким чином подальші роботи просувалися дуже повільно – залежали-бо від посильних пожертв дрібної київської шляхти.

Ситуація погіршилася ще більше, коли після Польського повстання 1830-1831рр. більшість представників католицьких орденів змушені були залишити терени Російської Імперії, підпорядковуючись політиці держави. Таким чином на 1832 року Київ залишився без отців-домініканців. Втім, це не завадило київському дворянству продовжувати боротьбу за свою святиню. Тим часом будівля костьолу залишилась зведеною лише частково.

У 1835 році доля храму повернулася на краще. Поміщик Київської губернії Антоній Савицький виявив бажання пожертвувати необхідну суму на закінчення будівництва. Обрахунки вартості робіт були зроблені архітектором Пілером , і складали 196 770 рублів, в той час, як київське дворянство мало лише 24535 рублів 74 копійок з цієї суми. Це означає, що без пожертви А. Савицького Київ би наряд чи швидко побачив новий храм.

Вишуканий проект костьолу був створений архітектором Л. Станзані. У ньому були відсутні дві башти-дзвінниці, які прикрашають будівлю сьогодні, зате портик мав бути ширший, з шістьма колонами замість чотирьох, що підтримують його сьогодні. Крім того, фасад планувалося прикрасити фризом та чотирма статуями святих. Проте в процесі закінчення будівництва, яким керував архітектор Ф. І. Мехович , храм набув сучасного вигляду.

Будівництво було завершене 1842 року, і 30 серпня того ж року костьол був освячений виконуючим обов’язки Архідиякона Київського Юстином Стейгвіллою , який став першим настоятелем новозбудованої святині.

Нажаль сьогодні ми маємо у розпорядженні лише численні фото та малюнки зовнішнього вигляду храму. Яким він був зсередини, залишається здогадуватись за описами сучасників. В одному зі старовинних путівників по Києву ми можемо прочитати наступні рядки:

“ Внутри храм очень просторен и светел. Кроме главного престола, во имя Св. Александра, в нем есть еще шесть боковых: св. Анны, св. Апостолов Петра и Павла и св. Антония - с правой стороны; св. Анны, Пресвятой Богородицы и св. Иоанна Крестителя – с левой стороны. Напрестольный образ на главном престоле – Распятие, итальянской живописи”. Сумнів викликає у цьому описі присутність у храмі двох вівтарів, освячених в ім’я однієї і тієї ж самої святої, проте загальні відомості про наявність семи вівтарів, щоправда, без розшифровки їх назв, підтверджує у 1897 році тодішній настоятель парафії, ксьондз Петро Змігродський. З часом територія плебанії охопила собою третину вулиці Костьольної і частину вулиці Трьохсвятительської.

Згідно до даних отця Змігродського, кількість парафіян приходу Святого Олександра становила на 1896 рік 33771 чоловік. Населення Києва на 1894 рік складало188488 чоловік, з котрих близько 150 000 чоловік були православними, які мали приблизно 120 святинь. Православних приходилося в середньому по 1250 чоловік на прихід, в той час, як римо-католики, які складали близько 19% усього населення міста, вимушені були ходити до одного храму. Звідси можна зробити внесок, якою необхідною була поява костьолу Святого Олександра саме у період початку жорстоких переслідувань Католицької церкви з боку Царського уряду. Костьол Святого Олександра постав завдяки героїчним зусиллям католицького дворянства Київської губернії, і це був лише початок його непростої та болючої історії.

Вівтар костьолу Святого Олександра у ХХ сторіччі.

1991рік. Після повернення Церкві. Будівлю храму було розділено всередені на чотири поверхи. До тих пір, поки не почалася реконструкція, служби відправлялися на четвертому поверсі - під самою банею.

2003 рік. Перед початком Різдвяної віґілії.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Вы вакцинировались, но все равно заболели COVID-19?

ГолосоватьРезультатыАрхив
Реклама