История нашей Империи - 3. Расовый феодализм

2009-12-02 19:20 4 084 Нравится 2

РАСОВИЙ ФЕОДАЛІЗМ – ОСНОВА УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОІСТОРІЇ

«Про блискавки в небі змусить забути

блискавка в руці моїй,

І просякнутій кров’ю землі не буде

Ще довго потрібно дощів».

Абу-т-Тайїб аль-Мутанаббі

І

Історія – наука дуже специфічна. Беззаперечні на перший погляд матеріали з розкопок та хронік можна трактувати дуже вільно. Зазвичай обирається найзручніше припущення щодо якогось певного факту, і це трактування довгий час вважають за істину. Боронять цю «істину», не рахуючись навіть із пролиттям крові. Частіше – чужої.

Але пошук нового, не обмеженого шорами пануючих ідеологій, приводить іноді до найцікавіших відкриттів, які мають більш обґрунтовані аргументи, аніж офіційні постулати. Звичайно, що прихильники старої школи зустрічають нове градом каміння з цитат історичних та політичних «авторитетів». Хто ж добровільно хоче зізнатися, що все, що він говорив до цього часу, в що він вірив є хибним?! Як приклад нового аргументованого погляду наведу ім’я (вірніше – прізвисько) справжнього засновника Києва. Понад тисячу років люди були переконані, що це були три брати: Кий, Щек та Хорив. Проте, звернення до санскритських джерел дає більш вагоме пояснення: Кий (Кей, Кай) Щек (Щак) Хорив (Харава) дослівно означає: «Цар (князь), спроможний брати (грабувати)». Отже, поруч із тендітною Либіддю має бути постать ОДНОГО харцизяки, а не трьох натхненних власною історичною свідомістю братів. А якщо завважити, що «батьком» (предком) Кия - Що - Грабує, був Арій (Орій – Велесова Книга, дощ. 6-В), то стає зрозумілим, що трипільсько-динарське населення на березі Дніпра обклав даниною князь арійського роду, який тут і оселився. В історії вже був прецедент – довгий час вважали, що Рюрик привів з собою братів – Трувора і Сінеуса. Аж доки комусь не вистачило клепки звернутися до словника давньоскандинавських мов. Тоді й з’ясували, що трувор і сінеус – це родина та особисте військо (дружина) конунга Рюрика (який, втім, був не скандинавом, а РУСОМ).

Расова теорія дає відповіді на питання з історії України, які по іншому НЕМОЖЛИВО розв’язати. Суспільний устрій Арійської протоімперії (Аріана Веджі), який за інерцією мислення досі вважають родоплемінним, був значно складнішим, ніж це примітивне, зручне для невігласів трактування. Арійський суспільний устрій Аріана Веджі я назвав РАСОВИМ ФЕОДАЛІЗМОМ. Бо ознакою феодалізму є: «Земельне володіння з селянами, за яке треба було нести військову службу (феод), а власник цієї землі – феодал». Якщо селянами були землероби ДИНАРСЬКОЇ раси, а визискувачі -феодали АРІЙСЬКОЇ раси, то стає зрозумілим, що це є саме РАСОВИЙ феодалізм, бо арійська військова раса панувала над динарською расою гречкосіїв. Тобто, класичне визначення феодального устрою підходить до суспільного устрою нашої землі більш як за дві тисячі років до виникнення КАСТОВОГО феодалізму.

Ця стаття є витягом з продовження моєї книги «Аріана Веджа (Арійський Простір», яке називається, поки що умовно, «Під Золотою Сваргою». На жаль, «Аріана» через брак коштів ще не видана. Сподіваюсь, що таки знайдеться людина, яка схо-че не лише оприлюднити новий погляд на арійську проблему, але ще й заробити на цьому, бо «Аріана Веджа» є книгою унікальною: відзиви фахівців з історії, як і пробні читання, показали її беззаперечний успіх. А де успіх – там і попит.

ІІ

Довгий час точаться суперечки, чому Геродот розподілив т. зв. «скіфів» на: скіфів царських; скіфів-кочівників; скіфів-землеробів та скіфів-орачів. Якщо різниця між «скіфами царськими» та «скіфами-кочівниками» має хоч якесь припустиме пояснення, то чим тоді відрізняються «скіфи-землероби» від «скіфів-орачів»?!

Все стає зрозумілим, коли маємо не лише карту Геродотової Скіфії перед очима, але і знання расової етнографії нашої землі тих часів та суспільного устрою арійської протоімперії Аріана Веджі.

На підставі карти В.Ю. Мурзіна за В.А. Еллінською та О.І. Тєрєножкіним («Давня історія України», кн. 1, ст.ст. 100; 117; Київ, «Либідь», 1994 р.) зробимо невеликий екскурс до минулого.

ІІІ

Перш за все знайдемо справжню різницю між «скіфами царськими» та «скіфами-кочівниками». Згадана вище карта свід-чить, що «скіфи-кочівники» мешкали на історичному терені колишньої Кіммерії. Кіммерійців прийнято вважати народом, що має своє коріння в зрубній культурі і є автохтоном Степу українського Лівобережжя. Беззаперечно, це історичний факт. Але є одна деталь, яка виводить кіммерійців на вищий щабель суспільства, аніж «народ». Ця деталь – дуже специфічний декор зброї, кінського спорядження та виробів для прикрашення одягу. При всій спорідненості арійського зброярського та декоративного мистецтва, «кіммерійський» стиль не має аналогів. Раптово з’явившися у ІХ ст.. до н.е. і раптово зникнувший у VII ст.. до н.е., він не може бути природним розвитком якоїсь з гілок на могутньому дереві мистецтв арійської раси. Про чужий вплив теж не може бути й мови. Отже, кіммерійський стиль виник як засіб виокремлення певної соціальної групи. Конкретно – військовиків, а ще конкретніше – елітарної групи серед військовиків. З огляду на напрямки експансії кіммерійців, що співпадали з напрямками першої арійської експансії (Месопотамія, Передня Азія, Європа), найбільш вірогідним може бути припущення, що ми маємо справу з військовим Орденом, лицарі якого ставили на меті відродження Аріана Веджі в її кордонах від Атлантики до Пацифіди.

Як хрестоносці нашивали на одяг хрести, які вказували на належність до певного ордену, так і першого ж погляду вистачало, аби відрізнити Лицаря Кіммерійського Ордену від будь-якого військового загалу. На користь гіпотези Кіммерійського Лицарського Ордену свідчить і поховання загиблого в бою вождя поблизу с. Білоградець (Болгарія). Біля чоловіка 40-45 років (зрілого і досвідченого, судячи з віку), окрім стандартного набору прикрашеною золотом зброї, знаходилися і 108 стріл з бронзовими наконечниками. На кургані залишився фундамент від кам’яної статуї. Нагадаю, що число 108 є священним у ведичній (арійській) релігії. За тим же Геродотом («Історія», IV; II) «царів» кіммерійців звали: Тугдамме (Лігдамміс), Теушпа, Шандакшатра. Ці імена більш нагадують бойові гасла, під якими йшли до бою: Тугдамме від «Добре бий» (є варіант, як «Горить думкою», тобто дуже розумний, «Гостромисл»); Теушпа – від «Божий пес» (є варіант як «Тебе сім», тобто «Семисил»); Шандакшатра ж однозначно перекладається як «Святий воїн (цар)». Тож ймовірно, що в болгарському похованні лежить один з Великих Конунгів Кіммерійського Ордену арійської раси. Сама назва Ордену може бути грою слів – від самоназви kim arya («котрі арії») до – трохи змінивши вимову – kim marya («народжені вмирати»).

Орнамент зброї та кінського спорядження Лицарів був відверто солярним. Орденці всіляко підкреслювали, що вони – но-сії Світла Аріани. Вони йшли проти Темряви, яка оповила арійський світ. Ті, хто бачив Лицарів Кіммерійського Ордену, зали-шив для своїх нащадків як імена (Кімер, Гомер), так і назву певної категорії людства (gmiri – грузинською мовою «богатир»). Згадаймо, що в підтримуваних Совєцьким Союзом країнах третього світу існує ім,я КАЛАШ – похідне від всесвітньовідомого штурмгевера. Приклади територіально – орденського правління в історії дозволяють сприйняти версію Орденського правління Степом як аксіому (Мальтійський, Тевтонський, Лівонський лицарські ордени хрестоносців та Запорозька Січ є орденсько – територіальними утвореннями).

Населення лісо-степової зони, неарійське за походженням (гелони – лише арієзовані динарці), не могло надто схвально ставитись до реваншистських планів Кіммерійського Ордену. Якщо частина гелонів з переважаючими арійськими генами та відповідним менталітетом брала участь в походах Реконкісти, то землероби (переважна більшість) ніяких походів не бажала. Як не бажала й сплачувати данину на Орденські походи та на утримання Ордену в цілому, заради незрозумілих для гречкосія ідеї. Ще тут дали себе знати трипільсько – динарська кров гелонів та притаманне кожному землеробові прагнення накопичення матеріальних цінностей. Тож поселення гелонів обросли високими валами (місто Гелон поблизу сучасного м. Білики на Полтавщині мало вали до 20 метрів заввишки на деяких ділянках) та глибокими ровами. Мабуть, нестача збіжжя і змусила свого часу розпустити Орден перед загрозою самовбивчої війни з таким саме арійським народом саків (кайсаків).

Кіммерійці – це перший народ (за територіальною озна-кою) у Східній Європі, який названо в писаних джерелах його справжнім іменем (на відміну від «скіфів»). «Давня історія України» курсивом виділяє, що: «Велику роль у житті кіммерійців відігравала війна»… - Жоден народ не живе війною. І жоден на-род не віддав би своєї землі без кровопролиття (окрім, хіба що сучасних «українців»). Але у випадку з кіммерійцями мали місце інші чинники.

IV

Щоби з,ясувати появу в нашому Степу «скіфів царських», треба зрозуміти причину зникнення Кіммерійського Ордену. Скоріш за все, реваншистські походи кіммерійців занепокоїли інші арійські (арієзовані) народи, ватажки яких не мали ніякого бажання підкорятися комусь заради відродження старовинної Єдності. Самою могутньою на той час була степова держава саків. Або, вірніше, КАЙСАКІВ (кейсаків) – «Царських, головних Саків». Держава ця простягалася від Волги до Алтаю, мала свої терени і в Індії (народ шак,їв, з якого походив Будда Шак,я Муні – Сіддхартха Гаутама). А згідно з давнім віруванням, володіти всіма арійськими та арієзованими народами мав право лише той, хто володів Серцем Аріани – Степом Лівобережжя.

Звичайно, що кайсаки скористувалися труднощами Кіммерійського Ордену із гелонами. Але вимогою кайсаків було лише розпуск Ордену. Думки в проводі Ордену розбіглися – ідеалісти змагали до військових дій проти кайсаків, прагматики – до розпуску Ордену і вступу до військового союзу з кайсаками, бо так зберігався народ, майно і можливість походів у складі кайсацьких експедиційних корпусів. Геродот свідчить, що війни між кіммерійцями та кайсаками не було. Справу вирішив тінг – Божий суд: опоненти розбилися на дві рівні групи й влаштували смертельний турнір. За всіма ознаками, виграли цей турнір прагматики. А потім до нашого Степу прийшли кайсаки (сатемної мовної групи, на відміну від кентумістів – кіммерійців). Фактично, відбувся звичайний переворот (заколот) у палаці. Кайсаки продовжили кіммерійську експансію у південному напряму та визискування продовольчого податку з гелонів та трипільців. А цар кайсаків почав володарювати на терені прабатьківщини Аріана Веджі…

З цього видно, що «царські скіфи» були кланом царя кайcаків, а «скіфи-кочівники» - кіммерійське населення. Подальша історія знає багато прикладів приходу «варягів» до найвищої державної влади. Лишається тільки дізнатися – кого було запрошено, а хто прийшов за власною ініціативою. Хоча, скоріш за все, переважна більшість «варягів» приходила з тими аргументами, від яких було неможливо відмовитися.

По зброї помітним є нетривалий період переходу від загальноарійського та кіммерійського меча до кайсакського акінака. Імперський дослідник О.І. Тєрєножкін «не помітив» перехідного періоду – тим більш дивною є ця «неуважність», бо в його статті «Киммерийские мечи и кинжалы» («Скифский мир», К., «Наукова думка», АН УССР, инстр. археологии, 1975 г.) на ма-люнках 20 (8) ст.. 28; 21 (5,8,9,10) ст.. 29 – якраз наводяться перехідні форми. На «відсутності» яких саме і наполягає шановний п. Тєрєножкін. Якщо згадати бойову славу Кіммерійського Лицарського Ордену, то нема нічого дивного, що певний час після його ліквідації ще продовжували прикрашати нової форми мечі старими (хоча й дещо спрощеними – «замаскованими») орнаментами.

V

Тепер звернемо увагу на «скіфів – землеробів» та «скіфів – орачів». Їхнім землям відповідає терен чорноліської культури. Як арії, що були не моноетнічним народом, але союзом схожих за мовою та умовами життя спорідненими народами (арійської, нордичної раси), так і землероби чорноліської культури склада-лися з племен трипільського населення Подніпров,я і Правобе-режжя динарської раси. Але так звані «скіфи – землероби», гелони, були більш арієзованих народом, аніж правобережні трипільці. Гелони були нащадками тих дорійців (д,аріїв), які заснували свого часу Спарту і в військах Аріана Веджі складали допоміжну піхоту. Звичайно, що расове походження гелонів вважалося вищим за ледь арієзованих динарів («скіфів – орачів») Правобережжя. Дійсно, гелони були досить войовничі, вони розвинули систему своїх бургів, скопіювавши її з арійської, на Полтавщині і Черкащині. Це була низка величних фортець. Немає зараз письмових доказів, але є можливим, що саме гелони збирали для Кіммерійського ордену данину зі «скіфів – орачів». Феодальні сходи після приходу кайсаків до нашого Степу виглядали так: найвищий щабель за правом сили займали кайсаки («царські скіфи»); далі – кіммерійці («скіфи – кочівники»). Це був суспільний стан феодалів, військової расової аристократії. Нижче феодалів (кшатріїв) стояли арієзовані динарці – гелони (вайш,ї). Хоча вони сплачували данину кшатріям, проте були вільними людьми, бо завдяки частці арійської крови в їхніх жилах мали можливість не лише брати участь в походах (як допоміжне піше військо), але й деякі привілеї. Нижче всіх знаходилися залежні смерди – динарці (шудри). І зараз на Правобережжі відгоміном прадавніх часів досить поширені прізвища типу Шудра, Шудря, Щудря та інші, від слова «шудра» похідні. Це – расове.

VI

Таким чином, соціальний устрій держави кайсаків на терені сучасної України (Великої Скіфії Геродота) традиційно від-творював структуроване суспільство Аріана Веджі – РАСОВИЙ ФЕОДАЛІЗМ. Розрізнення «скіфів» Геродотом стає зрозумілим не за ознакою ведення господарства, але за расовою належністю. Жерці в цьому суспільстві складали лише прошарок Воїнами (кшатріями) та вільними людьми (вайш,ями) – ремісниками, фермерами, купцями. В часи Геродота не треба було спеціальних роз,яснень щодо термінології РАСОВОГО ФЕОДАЛІЗМУ, хоча в самій Греції над волею царської особистості було поставлено мінливі примхи торгашів та охлосу – т.зв. «громадян» міст – полісів. Там найважливіші питання вирішувалися не потребою, але вмінням пасталакати кількох безсоромних базікал. Поняття військової демократії – «вождь – ПЕРШИЙ серед РІВНИХ», яке панувало серед арійських народів, динарській расі було невідомим. Для них існувала тільки примара волевиявлення шляхом підрахунку голосів бездумного, продажного натовпу на агорі (або, як альтернатива, - жорстока тиранія). Подібна охлократія призвела до падіння як Русо – Київської імперії, так і України часів Гетьманщини. Наступила Руїна, яка продовжується і зараз, бо огидний звичай охлосу вирішувати долю Держави простою більшістю голосів є конституційною нормою сучасної України. Ця норма є такою ж облудною, як і так звана «мудрість народу». Хто з цим не згодний, то хай спробує довести, що ця сама «на-родна мудрість» за п,ятнадцять років «незалежності» покращила наше життя! Двірник має мести вулицю, куховарка – готувати їжу, а державою має керувати рішуча, смілива людина, а не безсоромні перевертні, ладні продати все й вся – аби мати з цього хоч трохи зиску.

Феодальні стосунки Аріана Веджі були найкращим суспільним устроєм, який знала історія людства. Хоча би тому, що расовий феодалізм протримався майже незмінним кілька тисяч років.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Вы вакцинировались, но все равно заболели COVID-19?

ГолосоватьРезультатыАрхив
Реклама