Інший світ.

Сильно не критикувати проба пера...до тож незавершена поки що...)))

Інший світ.

Він відкрив очі і роззирнувся навколо… Жовта, випалена сонцем земля була

навколо нього. «Де це я» - подумав він про себе.

-                    

Ти в іншому світі, друже, - долинув голос десь з-за спини

– і не намагайся звідси втекти – це неможливо.

-                    

Справді? – він обернув голову до джерела звуку.

Перед ним стояв чоловік років 40, в руках він тримав щось на зразок

дубиняки – довга палиця, що збільшувалась в діаметрі донизу. Одяг був як у кочівників

берберів, на голові була надягнута кумедна шапка….

-                    

Так, всі хто звідси тікає опиняється в річці Жаху. А

річка жаху вбиває кожного втікача його страхами…

-                    

Цікаво, а де цей інший світ знаходиться? В Африці?

-                    

Наївний… Інший світ на те і інший, що він ніде і всюди…

Вони подивились один на одного. Амід, так звали нашого героя, підвівся на

ноги. Навколо не було ні травинки, ні води, ні будівель.

-                    

А місто тут якесь є?

-                    

Є. Зараз ми в нього підемо і я тебе продам работоргівцю…

-                    

Навіщо??? Я вільна людина!!!

-                    

Був, тепер ти – мій раб… Я хочу тебе продати, бо

утримувати тебе нема на що. – Чолов’яга почав нервово розгойдувати свою зброю.

-                    

Добре, ходімо.  –

Згодився Амід, розуміючи невідворотність саме такого розгортання подій.

Пройшовши кількасот метрів на південь від того місця де Амід прийшов до

тями, вони постали перед урвищем на дні якого було місто.  Вони повернули праворуч і попрямували до

сходів, що вели вниз.

Дивний цей інший світ… все мало неприродно жовтуватий колір. Ніби хтось

навмисне вимазав все глиною: сходи, землю, стіну урвища геть усе навколо було

жовте. Піску не було ніде просто гола, рівна поверхня. Спуск до дна урвища

тривав близько 20 хвилин. Потрапивши до міста Амід роззирнувся навколо, судячи

з усього – це передмістя, одноповерхові будинки, збудовані з шестигранних

шматків жовтого каменю. Ламані дахи будинків, покриті такими ж за формою

шматочками. Чоловік підштовхував Аміда ззаду, щоб той швидше йшов. Ще кілька

хвилин і невеличка ринкова площа. Посередині якої подіум.

-        

На подіум – скомандував рабовласник.

-        

Добре, - Амід піднявся нагору.

-        

Шановні жителі Компасу, до вашої уваги пропонується раб.

Білошкірий з гарними зубами, фізично здоровий. Стартова ціна 100 золотих.

Народ пасивно проходив повз

подіум… І тут з сусіднього з ринком будинку вийшов чоловік, він наблизився до

хазяїна, щось прошептав тому на вухо.

-        

Добре, забирай його геть!

-        

Ходімо, - голос чоловіка був приємний, ніби заворожував…

Амід сумирно зліз з подіуму і

попрямував за своїм новим власником. Вони зайшли до будинку. Аміда запросили

сісти. Він сів за трикутний стіл з дивним розписом по периметру. В центрі

стояли миска с якоюсь їжею. Хазяїн сів навпроти нього.

-        

Як тебе звуть?

-        

Амід.

-        

Звідки ти?

-        

Не знаю, я був вдома і раптом опинився тут.

-        

А вдома, це де?

-        

В Україні.

-        

А, зрозуміло, ти з того світу… Справді дивно що ти

потрапив сюди таким способом. Ти загинув?

-        

Ні.

-        

Окрім смерті до нас немає іншого шляху…

-        

Може я сплю?

-        

Та ні… Кажу ж тобі тільки смерть – дорога до нас…

-        

Отже я мертвий??? Боже скільки всього я не встиг… Невже я

помер молодим. – Амід закрив обличчя руками. Йому було так гірко знати, що він

помер.

-        

Не хвилюйся, на один світ ти ближче до Бога…

-        

Як це?

-        

Душа істоти проходить 12 світів перш ніж зустріти Бога і

показати свої досягнення в тих світах, на кожен світ свій проміжок часу, комусь

довгий, комусь короткий. Все залежить чи досягла душа рівня розвитку в тому чи

іншому світі.

-        

Отже я чогось досяг?

-        

Напевне, бо до нас так просто з вашого світу не

втрапляють… Очевидно ти виконав свій план там… і потрапив до нас. Тільки чому

ти не пам’ятаєш що помер, хоча це не важливо…

-        

Давай познайомимось. Мене звуть Пророк. Я місцевий

проповідник слова Божого. Щось на зразок священика в тому світі з якого ти до

нас потрапив.

-        

Дивно, я думав іншого світу не існує… Хіба таке

можливо??? 12 світів???

-        

Душа твоя збиратиме інформацію з усіх 12. Світ людей це

перший світ, потім наш. Далі я не знаю що… Я тут залишусь доки не наверну до

Бога мільйон людей. Зараз тільки 2. А я вже тут 50 років…

-        

Навіщо вам я?

-        

Ви все рідше потрапляєте до нашого міста, тут є ще одне

зветься чистилище… Бог збудував його, коли в світі людей вас стало дуже багато…

Чистилище – фабрика з переробки людських душ. Туди потрапляють майже всі, бог

вважає їх бракованими і перетворює на нові не пропускаючи далі. Ті хто

потрапляють до нас. Отримують шанс пройти всі 12 світів. Але тобі потрібно

відвідати  Пророчицю і дізнатись що Бог

хоче від тебе тут. Зараз тобі треба відпочити, ми продовжимо завтра.

-        

Добре. – згодився Амід, він не міг відмовити такому

голосу… Складалось враження що з ним говорить весь всесвіт.

До них вийшла молода дівчина. Амід пішов за нею. Будівля

була збудована навколо невеличкого озерця з водою. Мав прямокутну форму і двері

кімнат виходили в внутрішній дворик, як у Древній Греції. Дівчина відкрила одні

з дверей і Амід потрапив у невеличку кімнату з тапчаном та столиком. Він ліг на

тапчан і ніби забувся…

Його розбудив шум. Відкривши очі, він на мить подумав, що це дім. Але

озирнувшись він зрозумів, що це не так… Навколо коричневі стіни і неймовірна

спека, пил і якісь комахи. Підвівшись, помахав руками, поприсідав, щоб

розім’яти заклякле тіло. Двері відчинились і ввійшов Пророк.

-        

О, ти вже прокинувся… Чудово. Ходімо маємо справи в

центрі міста.

-        

Які справи?

-        

Ми їдемо до пророчиці…- Пророк протяг йому якийсь халат,

- вдягни так ти будеш схожий на корінного.

-        

Добре,- сказав Амід натягаючи халат.

Спека була неймовірна. Вони вийшли з будинку, повернули праворуч і пішли

вперед. Метрів через 150 Пророк звернув до якоїсь невеличкої будівлі. В ній

були сходи вниз.

-        

Метро. – пояснив Пророк. – Гадаєш тільки люди до цього

додумались? Ми одні з перших, хто таке збудували. Обрані яких повернули в світ

людей створили там таке саме.

-        

Дивно, я завжди гадав, що всі винаходи випадкові…

-        

Мрій, все що є в світі людей обрані покрали в інших

світах за що й були повернуті назад.

Тим часом вони спустились в підземелля. Приглушене світло з синіх

кристалів, що висіли на стінах, справляли враження чогось божественного.

Амід ішов і роздивлявся все навкруги. Станція була велика, викладена все

тим же жовтим мінералом. Сине світло здавалось було усюди… По два боки від

платформи були колії. Яким же було здивування Аміда коли замість потягу з тоне

ля виїхала платформа накрита якимось дивним куполом, що випромінював синє

світло.

Платформа зупинилась, і купол зник. Люди пішли хто куди. Пророк і Амід

стали на платформу. За мить купол знову з'явився і платформа рушила. В мите

вість ока вони опинились на іншій станції і знову, і знову… В Аміда закрутилась

голова, здавалось зараз все перевернеться догори дном. Але раптом платформа

стишила хід  і перед очима Аміда  з'явилась станція. Вона була освітлена

червоним світлом, мала металеве перекриття, і здавалось що це вже зовсім інше

місто. І саме так і сталось… Коли вони вийшли нагору у Аміда аж дух перехопило.

Місто навколо нагадувало Нью-Йорк в якому так хотілось йому побувати.

Архітектура будинків  правда була геть

інша але враження просто незабутнє.

-        

Пішли, нас чекають. Потім роздивишся, що ми тут

набудували…

-        

Ходімо.

Вони пройшлися пішки до одного з будинків і Пророк подзвонив у дзвоник.

Щось сказав у мофон і двері відчинились. При вході було велике парадне

викладене синім каменем схожим на кришталь. Ліфта звісно не було, але були

летючі сходинки. Саме вони підняли їх до потрібної квартири. Двері їм відчинила

молода дівчина, на вигляд їй було не більше 25 років, мала світле волосся і

дуже гарні карі очі. На мить погляди зустрілись і у Аміда побігли мурашки поза

шкірою так вразила ця дівчина його своїм поглядом.

-        

Проходьте вона вже чекає на вас. – сказала вона голосом

ангела…

-        

Добре, ходімо друже тебе чекає провидиця.

В кімнаті було темно, в центрі кімнати сиділа дитина років 12 і щось

тримала у руках.

-        

Заходь та сідай напроти мене, - сказала вона – адже ти

хочеш дізнатись чому ти тут?

-        

Так, звісно.

-        

Поклади руку на кулю.

Поклавши руку ну кулю Амід відчув прилив дивних емоцій… ніби всі емоції які

він знав проявились одночасно.

-        

Подивись мені в очі, – сказала Провидиця – що ти бачиш?

-        

Нічого. – сказав Амід – Я нічого там не бачу, там

темрява.

-        

Вищі сили ще не знають, що з тобою робити. Тобі потрібно

розпочати шлях, щоб дізнатись чого від тебе хочуть. Але я тобі в цьому не

допоможу. Так само як і Пророк. Правда? – вона кинула погляд на того хто стояв

коло проходу.

-        

Так, ти правильно говориш… Це його шлях і йому обирати…

-        

Щось я не розумію про що ви говорите, - сказав нарешті

прийшовши до тями Амід.

-        

Ми про те, кажем, що ти перший за стільки років в кого

немає плану, Бог не хотів тебе тут але ти якось потрапив сюди. Тому Вищі сили

думають, що з тобою робити. Для таких є інше місце.

-        

Аура! – проведи гостя в його кімнату.

В голові промайнула думка про те, що Аура це та дівчина яка їх зустрічала.

І він не помилився. Вона провела його до гарно об лаштованої кімнати з ліжком і

приємним синім світлом.

-        

Мене звуть Аура. – сказала дівчина – я помічниця

провидиці, і я займаюсь такими прибульцями як ти. Мі будемо разом шукати твій

новий шлях.

-        

А він в мене є?

-        

Можливо доведеться зачекати доки Вищі сили вирішать, що

буде далі. А зараз відпочинь ввечері буде перше тренування.

-        

Тренування???

-        

Так, саме так, тренування. Ти будеш вправлятись в думках…

Дівчина вийшла залишивши його самого. Амід умився, перереодягся в місцевий

одяг. Приліг і задумався. Мабуть винні емоції, що накрили його коло провидиці.

І як він міг так по дитячому піддатись таким почуттям. І Аура, яка буде ним

опікуватись. Хто вона? Така сама як і він – людина без долі… Чи може та хто

зможе показати йому шлях в інші світи…

Він провів поглядом по кімнаті дивний цей Інший світ. Тут все не так як на

землі. Дивні люди, дивні міста, провидиці, пророки… Все тут Інакше.

Сон прийшов непомітно. І лише одну людину в сусідній кімнаті хвилювали ті ж

думки що й Аміда…

***

Ранок настав доволі швидко. Амід відкрив очі і подивися навкруги. В дверях

стояла вона… І дивилась ніжним поглядом на нього.

-        

Ну що, герой без долі, пішли шукати тобі заняття? –

промовила вона ніжним голосом.

-        

У мене є вибір?

-        

Ні, але ілюзія вибору це гарна ідея…

-        

Добре, ким мені можна стати в цьому світі?

-        

Ким завгодно, друже, тут навчають професіям інакше ніж у

Світі людей. Зараз ти пройдеш тестування і я скажу до чого ти схильний.

-        

Тестування???

-        

Саме так, перевірка здібностей, ти ж чомусь сюди

потрапив, ще й у такий дивний спосіб. Одягайся я чекаю тебе в коридорі.

Амід вдягнув халат в якому він вчора сюди прибув, потягнувся. Умився,

почистив зуби. Вийшов в коридор. Його там чекали. Вони з Аурою спустились на

перший поверх. А далі до підвалу, там стояв якийсь триколісний транспортний

засіб.

-        

Сідай, - сказала Аура – зараз поїдемо в освітній центр.

Освітній центр виявився великою синьою будівлею, дах якої губився десь в

височині. По обидва боки скляних дверей сиділи леви на шматках пергаменту.

Спочатку Аміду здалось що то живі леви але підійшовши він зрозумів, що вони –

скульптури з якогось дуже дивного матеріалу. Пройшовши фойє Вони з Аурою зайшли

до ліфту і почали підйом. Дорога в тестовий центр зайняла близько 10 хв. Зайшовши

до приміщення Амід звернув увагу на те, що він сам. Більше нікого не було. За

ним зайшла Аура.

-        

Сідай де забажаєш. Як бачиш ти сьогодні сам.

Амід сів за перший стіл в середньому ряду. 

Стіл виявився інтерактивним. На ньому показали привітальній ролик та запросили

пройти тест. Весь тест зайняв не більше пів години. Питання здебільшого

морально-етичного напрямку. Очевидно для цього світу головною була мораль людини

а не її здібності. Результат тесту здивував Аміда.

-        

Ти – майстер з суспільствознавства. – сказала Аура,

тримаючи в руках рожевій папірець.

-        

Хто?

-        

Зауваж. Що у нас майстер це вже науковий ступінь. І нижче

нього ти не спустишся. А твоє покликання було визначена на рівні ДНК коли ти

сів за парту а питаннями система тільки підтвердила своє рішення.

-        

І куди далі?

-        

Тренінг центр. Він поруч.

Тренінг центр – кімната 3 на 5 метрів, по середині крісло як в

зубопротезному кабінеті. Амід покірно сів в крісло…  Спалах і в його голову ніби напхали купу

інформації..

-        

Що за дивне відчуття??? – спитав він Ауру.

-        

Ти пройшов курс навчання.

-        

Справді?

-        

Так, тепер тобі треба відпочити. Завтра ти будеш

справжнім професором – вона посміхнулась.

І справді на ранок в його голові роїлась купа думок про влаштування

суспільства в Іншому світі. Він дізнався, що рабство тут процвітає. Лад Іншого

світу нагадував др.. Грецію за одним лише виключенням – технологічний розвиток

і рівень його проникнення у всі сфери життя людей. Тобто тут рабство скоріш

пережиток ніж дійсність.

Суспільство ділиться на велику кількість груп, ці групи стоять в ієрархічних

відносинах одна до одної, можливе розташування кількох груп на одному щаблі але

війни між ними немає.

Верховна група Верховні вожді. Вони всім заправляють в іншому світі.

Найнижча – раби. Вони працюють на благо себе і всіх інших. Вільних громадян близько

30 відсотків загальної кількості. Населення Компасу близько 50 тисяч осіб.

Поголившись амід вийшов до коридору, там його чекала Аура.

-        

Доброго ранку!

-        

Доброго.

-        

Як себе почуваєш? – поцікавилась вона дивлячись йому в

очі.

-        

Неначе мені в голову запхали книжку і не всі сторінки

влізли і кілька виглядають назовні…

-        

 Смішний –

посміхнулась вона. – Пішли тобі час завести власне житло.

Назвати кімнату в якомусь гуртожитку житлом - це дуже голосно, але починати

однаково з чогось потрібно. Амід поцікавився де він може працювати. Аура

відповіла, що будь де. Він вільний громадянин і про їжу йому турбуватись не

варто. Можеш писати книжки, або проводити дослідження, чи просто сидіти на

березі річки і думати…