Кацапський канібалізм – то є генетична спадщина зайвохромосомних нащадків збирачів їстівного коріння та слимаків
Нещодавно в ЗМІ промайнула новина, що кацап з паганялом «Брелок» зжер свого співкамерника, тьху, співслужбовця «Фому» десь під Куп’янськом. Сталася ця веселе подія через те, що «Брелку» дуже закортіло пожерти, а з їстівного поруч, окрім «Фоми», нічого не було. Тож «Брелок» два тижні жер «Фому», доки був живий. На щастя, здохло воно не голодним – за два тижні навіть віджерся на фомятині. Це така приказка, у якої в підгрунті є конкретний випадок кацапського канібалізму. Тепер розглянемо проблему канібалізму (сказав би – людожерства, якби кацапи були людьми) серед кацапів більш уважно, тобто проведемо розслідування цього питання. Про «Брелока» та «Фому» ви можете дізнатися тут: .
Як відомо, кацапи є нащадками неслов’янських збирачів їстівного коріння, слимаків та хробаків. Дуже багато часу вони не ховали своїх мерців, але зжирали їх. Це не є чимось унікальним, бо полінезійці на острові Пасхи теж жерли своїх померлих співплемінників. Але вони їли вождів з ритуальною метою – щоби вдача померлого через його м’ясо перейшла до інших членів острів’ян. Колись на острові Пасха мешкали два народи – але гноблені хануа момоко перебили нахєр всіх представників панівного племені хануа єєпе та пожерли їх. З м’ясом там взагалі були проблеми. Окрім морепродуктів та птахів можна було поласувати хіба що пацюками місцевої породи. Тож і доводилося їсти ворогів. Для покращення білкового балансу. Можливо, є і наукове пояснення користі канібалізму, написане давніми вченими дієтологами Рапа-Нуї (о. Пасхи), але з кількох тисяч згадуваних артефактів залишилося всього кілька одиниць дощочок ронго-ронго, які досі не розшифровані. Тож ми навіть не знаємо – що за тексти на них.
Вищесказане є історично - етичною довідкою, що висвітлює канібалізм не лише кацапським винаходом. Можна було би привести як приклад племена Нової Гвінеї, для яких війна була засобом поповнення харчових запасів, але про папуасів всі знають, ареал розповсюдження папуасів знаходиться дуже далеко від України, і тому вони нікому з нас не цікаві, бо не несуть безпосередньої загрози. Зовсім інша річ – кацапи, хоча би тому, що вони мешкають поруч з нами, а зараз їх дохєра та більше в окупаційному кацапському війську на теренах нашої країни. Тож вони є реальною загрозою для наших людей.
Тому повернемося до кацапів, і спробуємо зрозуміти причини їх звичая жерти собі подібних.
1. Кацапи – нащадки збирачів їстівного коріння, слимаків та іншого умовно їстівного непотрібу. З цієї причини їм завжди не вистачало тваринного білку. Тому їм доводилося жерти не лише дивом впольовану дичину, впійману рибу, але й розповсюджених в даній місцевості вищих приматів. Мавп же їдять там, де їх багато. Щоби м’ясо дарма не пропадало, кацапи жерли і своїх померлих. Зараз невідомо – чи було підведено під табуйований серед інших народів канібалізм якусь релігійно – етичну базу, але біля давньокацапських поселень не знайдено місць поховань. Натомість, в вигрібних ямах біля тих поселень було знайдено купу кацапських кісток, потрощених з метою витягти кістний мозок та зі слідами зубів на них. Тобто, кацапи залюбки жерли своїх мерців, можливо, навіть допомагали ще живим, але непотрібним в племені, стати мерцями.
2. Культура вигрібних ям з кістками приматів присутня до ХІІ сторіччя нової ери, коли місцеві вірування почали замінюватися на християнство (вірніше, на одну з християнських єресів). Але під час походу на Київ так званого Андрія «Боголюбського» населення Русі близько познайомилося з кацапським військом Андрія, і досі по селах існує дитяча лякалка: «Мовчи, бо кацап почує, прийде та з’їсть». Що красномовно свідчить про те, що в своїй основі кацапське військо було не лише чужорідним, але й людожерським. Батько Андрія був молодшим сином Чернігівського князя, від якого в родині здихалися, відправивши княжувати в колонію Великого князівства Чернігівського, якою тоді і були Володимиро-Суздальські землі, населені угро-фінськими племенами та кацапами. Цей княжий непотріб одружився чи то з мерянкою, чи то з кацапкою, від якої і народився Андрій. З такою спадщиною він не міг розраховувати на Київський стіл, хоча його батько і побув деякий час київським князем за лествічним спадковим правом. Але Юрій Довгорукий хоча би був за походженням русо-слов’янином, що не заперечувало його участі в черзі на Велике Київське княжіння. Андрій же мало того, що був сином мерянки, він змінив своє оточення зі слов’янського на мерянське та кацапське і став суто кацапським князем. Можливо, що він також жер кацапських мерців, аби заробити серед кацапів авторитет.
3. В Москві відловлювалися до тридцяти людожерів на рік, що спричинилося до закриття офіційної статистики кримінальних злочинів, пов’язаних із людожерством. Але канібали ніде не ділися, їх зараз залюбки відправляють в Україну в складі мобілізованих зеків. І не дивним буде, коли ці зеки-кацапожери повернуться і срашка захлинеться в людожерстві і взагалі нічим не мотивованих вбивствах. Просто кацапожеру хтось завадив спокійно жерти кацапів, то він і був змушений вбити можливого перешкодувача.
Що погано – нема статистики – скільки громадян України зіжрано кацапами хоча би за останні три роки. Те, що вони жеруть одне одного – то їх, кацапська, справа, хай хоч поїдять самі себе до останнього. Але передбачаю, що під час перепоховань наших загиблих, на кістках будуть знайдені сліди кацапських зубів. Чому би вони таємно ховали вбитих ними українців? Аби їм це не минулося безкарно.
Висновок: кацапи – не люди. Вважати їх людьми є стратегічною помилкою. Найкращим виходом буде знищення їх повністю, до одного. І тоді буде відновлено історичну справедливість стосовно України. Що би там не нарікали мені за «надмірну жорстокість» та «расчєлавєчіваніє» кацапської нелюді. Неможливо «расчєлавєчіть» те, що не є людиною.
