
На зламі ХІХ-ХХ ст. у Києві розпочинається період інтенсивного зведення так званих прибуткових будинків. Таку назву ці споруди отримали завдяки їх комерційному використанню – квартири здавали в найм, за що власник одержував прибуток.
Безпосередньо купець-підрядник, за кошти якого здійснювалось придбання у міста земельної ділянки та велося спорудження будівлі, не жив у ній, а всіма господарськими справами займався управитель. Зведення прибуткового будинку коштувало чимало – в середньому 500 тис.крб., а найдорожча дореволюційна київська споруда, 8-11-поверховий «хмарочос» на вул.Інститутській,16, обійшлася його замовнику аж у 1,5 млн.крб. Кияни впізнавали той чи інший будинок не за адресою, а за прізвищем його власника – Гінзбурга, Гронфайна, Козеровського, Мороза, Роговського, Сироткіна. Якщо кінець ХІХ ст. представлений у Києві суто малоповерховою приватною забудовою, то початок нового століття привніс нові тенденції в архітектурно-планувальну концепцію житла. Через дорожнечу земельних ділянок, проглядається виключно комерційний інтерес - отримати забудовником максимальний прибуток за рахунок збільшення поверховості житлових споруд. Так, у 1901 р. було зведено лише 3 п’ятиповерхові будинки, а в 1911 р. – вже 45. Але підрядникам цього вже замало, вони йдуть угору в прямому й переносному сенсі, тож починається спорудження 25 шестиповерхових та 5 семиповерхових прибуткових будинків. Цікава деталь: чим вище був поверх, тим менше складала щомісячна вартість найманої квартири. На рівень платні також впливали престижність району, кварталу і репутація будинку (статус його мешканців) чи самого домовласника. Якщо вікна виходили не на вулицю, а на подвір’я будівлі, сума оплати за таку квартиру була значно меншою. Наявність каналізації, опалення, телефону, ліфту аж до найменших дрібниць (килимова доріжка на сходах, квіти в під’їзді) – все це впливало на рівень оплати найманого помешкання...
Зараз коментують
Всі