Блог Іванна Іванова

Я не хочу

відчувати біль

І не хочу мати в

серці рану

Хочу знати – ти

її чи мій?

І не вводити себе

в оману

Не плекати марних

почуттів

І рожевих міріад

ілюзій

Ти напевне ту-свою зустрів

Хоча з цього і

сміюсь я …

Різні в нас дороги, різні в нас шляхи,

Хто знає як будем

далі ми іти

Я піду на право –

поруч.. пройдеш ти,

Глянеш так

недбало…наче з висоти.

Я – всміхнусь

лукаво

В серці здавлю

жаль.

І про себе мовлю:

«Що ж

нехай…прощай,

Не велике горе,

краще знайду я,

Я ж уже ніколи не

буду твоя».

Трішки сили волі,

два відерця сліз,

Наче виклик долі

на серці поріз.

Моей душе не излечить потери

Потеря гордости мене болит

Который же сегодня день недели,

Что сердце так безмолвно говорит.

Зачем два человека повстречались,

При ярком свете горького огня

Ах были б мы с тобою повенчались,

Так нет, гордыня ворвалась в меня.

Что за нелепость, что за взор,

Ведь если б я любила,

Не строила б я тот забор

Его бы я разбила.

Ну от прийшло розчарування у людях. І чомусь в багатьох одночасно.

Гірке-гірке з присмаком образи... Нікому ти у цьому світі не потрібен, нікому не потрібно довіряти. Довіра приносять розчарування і біль. В кожного свої "корисливі" цілі, нікого не цікавлять твої почуття, крім випадків коли їм щось від тебе потрібно. І це вже настільки ріже очі, що хочеться закричати. А є і такі, що себе вважають кращими за інших, що мол більшого досіягли, життя в них краще все "цвіте і пахне", плани наполеонівські та тому подібне. А мене від цього "тошнить" слухаєш і дивуєшся... Який брєд... А ще такі для яких ти ладна відати душу, все на світі зробиш і любу хвилину, а вони це зовсім не цінують, їм пофіг, для них мають значення лише їх справи. І в важливу для тебе хвилину коли ти на них сподіваєшся просто підставлять. Далі якесь видумане "оправдання" і ти пробачаєш, бо ти любиш і ціннуєш цю дружбу, бо ця людина для тебе дорога? І далі все по кругу. А чи дорога ти для цеї людини, в глибині душі ти знаєш на це питання відповідь, але не хочеш собі зізнатись. От чого варта така дружба, такі люди. Краще, певно, довіряти лиш собі, колись чула такий вислів " сама самотою" це, мабуть, про мене...

Наче вогник на небі,

Сивий вечір вдалі

І нікого не треба,

Лиш приснися мені.

Як туман світанковий,

Як весняна роса,

Як небачена досі

Мною світу краса.

Мало дня, мало ночі,

Мало дотику рук,

А твої карі очі

Джерело моїх мук.

Проколене огнем любові серце

І витекла

на волю вся печаль

Зачинена на завжди наша дверця

І більше за тобою

вже не жаль

Дерело нічної води

І у озері

сивий туман

Ти казав: «ходи

но сюди»

А настправді все

був обман

Не піддалась я

словам,

Говорити можна усяке

Вірю, тільки

своїм відчуттям

А вони у мене

ніякі

Бив тихий шепіт

хвиль.

Припливи і

відпливи

Багато морських

миль

Разом би

покорили.

Для мене ти був

всім,

Що мала і не мала

Диханієм моїм

Любов до тебе

стала.

Ковтком повітря

звук

При імені твоєму

При дотику тих

рук

У серці линув

стук

Замало було слів,

І мало розуміння

Якби лиш ти хотів

Було б тобі

прозріння

...

Що ж це таке чи марево чи сон,

Чи то було, чи то яке видіння

Що я відчула рук твоїх полон,

Й у серденьку тонке мерехкотіння.

Блакитне море, тихий шепіт хвиль

палюче сонце, гомінкі світанки,

І крик "підйом" о сьомій ранку

дитячі пустощі, зітхання

Так ось воно яке, перше кохання..

трапляються в житті моєму миті

коли тривога душу обійма

такі хвилини розпачем покриті,

а сижу все за столом сама

сиджу й міркую як то буде далі

чи я знайду свій шлях в цьому житті,

чи ще мене коли хто покохає,

чи краще жить мені на самоті.

не знать любові, суму і образ

людини любої зрадливих вчинків,

але хто зна? хто ж зна?

якою буде завтрішня весна.

Я хочу знайти свій шлях...Мені це необхідно, необхідно як повітря. Знайти свою справу якою я б займалася по життю. Сраву в яку б я вклала душу, всю душу, всю себе. Заради якої я б жила, якою я б жила, дихала. Як сильно мені це потрібно..це моя нав*язчива ідея, манія...

Але перошкод значно більше ніж можливостей.. Таке життя, я це розумію, проте від цього мені краще не стає.

Не всі мають гроші, не всі мають підтримку, ідеї, можливості - от як тоді бути..

Де знайти чарівний мішечок грошей, як опинитись в потрібному місці в потрібний час.. де взяти ту славнозвісну "комерційну жилку"...чого все так...так складно...

чи це погано мріяти, любити

чекати, вірити, страждати, ждати...

і просто-просто щиро покохати

не вимагати від любові дива...

і не шукати щастя щохвилини

бо та любов не завжди справедлива,

і все залежить часто від людини

а може то і не любов...а так миттєвий імпульс крові..

який веселкою заграє, і все в душі тоді злітає

і вже летить-летить-летить...

а як оглянешсь - болить..??

Ах болить та душа моя,

Ах, болить - ні вона ридає!

А ридає вона тому, бо так гостро все відчуває...

Знаю я, що не любиш мене,

І ніколи вже не полюбиш,

А душа то кричить моя, що погубеш мене, погубиш.

Я не можу тебе знайти

Я давно вже тебе шукаю

От куди мені далі йти?

Просто знай, я тебе чекаю...

Я чекаю коли весна.

Коли все навкрги співає,

Тоді б'ється серця струна

Бо воно чекає, чекає...

Для чого людині серце, щоб перекачувало кров чи щоб любити? Любити.. для чого взагалі любити?Любити щоб страждати?? А що тоді страждання??Страждання це і є любов...А може - ні??Кажуть, любов - це радість чи це як для кого... А хто ж тоді скаже, що ж то таке та любов і яка вона???