Мовний закон: тіні Колесніченка-Ківалова нікуди не зникли

2018-03-11 12:10 81 Нравится

Після визнання неконституційним мовного закону Колесніченка-Ківалова загроза відтворення його змісту у новій формі не зникла.

Який мовний закон насправді потрібен Україні? Про це йдеться у матеріалі DW.

Конституційний суд України (КСУ) рішенням від 28 лютого визнав неконституційним закон «Про основи державної мовної політики», ухвалений у липні 2012 року.

На рішення КСУ щодо закону, який сприяв гострій внутрішньополітичній дискусії в Україні, відразу відреагував… Будапешт. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто поставив його в один ряд з ухваленням закону України про освіту, який також викликав резонанс в Угорщині, та нападами на культурні заклади угорської меншини на Закарпатті. Сіярто наголосив, що закон Колесніченка-Ківалова давав національним меншинам «право на використання їхньої рідної мови» в Україні. Пізніше, 7 березня, речник уряду Угорщини назвав рішення КСУ «загрозою для угорської меншини« в Україні.

Вирішення конфлікту з Угорщиною, яка тільки за освітній закон пригрозила Україні блокуванням зближення з ЄС і уже посилює тиск через рішення КСУ, може прискорити ухвалення українським парламентом нового закону про мову.

Утім, рішення конституційного суду зовсім не означає, що положення закону Колесніченка-Ківалова не можуть знову знайти нову форму. На переконання професора-правника Миколи Хавронюка, «Конституційний суд залишив відкритими можливості для прийняття аналогічного закону». Адже неконституційним цей закон визнали лише з підстави порушення парламентом процедури його розгляду та ухвалення, наголосив Хавронюк на своїй сторінці у Facebook. В окремій думці щодо ухваленого рішення суддя КСУ Микола Мельник висловив переконання, що КСУ «не дав відповідей на актуальні питання щодо законодавчого визначення мовної політики держави, забезпечення статусу української мови як державної та захисту мов національних меншин України, на які так очікувало суспільство».

Як русифікацію прикрили Європейською хартією

Закон «Про основи державної мовної політики», який відразу отримав назву «Колесніченка-Ківалова» завдяки прізвищам його авторів – одіозних парламентарів-регіоналів та поплічників екс-президента Віктора Януковича, – регламентував, зокрема, використання російської мови. Йшлося про те, що хоча державною мовою є українська, але на території, де «кількість осіб-носіїв регіональної мови» перевищує 10 відсотків, місцеві ради мають право ухвалювати рішення про функціонування регіональної мови у всіх сферах громадського та політичного життя. У відповідній статті наводився перелік з 18-ти таких мов, який починався з російської.

Крім того, у кількох статтях закону Колесніченка-Ківалова, у яких йшлося про право використання інших мов, окрім державної, в органах державної влади, діловодстві, про мову економічної та соціальної діяльності, конкретно згадувалася лише російська мова. При цьому у тексті закону містилося кілька посилань на норми Європейської хартії регіональних мов і мов меншин.

Народний депутат від фракції «Батьківщина» Іван Курулько наполягає, що у 2012 році Партія регіонів просто використала Європейську хартію для того, щоб «під виглядом захисту регіональних мов провести повну русифікацію України за рахунок утиску української державної мови». Він вважає, що українське мовне законодавство повинно захищати не російську мову, а ті мови, які цього по-справжньому потребують, наприклад, кримськотатарську. «Водночас нам треба ухвалити закон, який встановить умови для розвитку в Україні державної мови», – переконує народний депутат.

Українське «ноу-хау»

Проте доктор юридичних наук, член Комітету експертів Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від України Всеволод Мицик у коментарі DW пояснив, що закон Колесніченка-Ківалова, «якщо виключити постійні посилання на російську мову та деякі технічні питання, цілком відповідає положенням» хартії.

Водночас професор Мицик визнає, що за умови застосування 10-відсоткового підходу у використанні мови меншини як регіональної, на території України майже не залишилося б регіонів, де використовувалася б державна українська мова. Тобто закон Колесніченка-Ківалова давав широкі права мовам великої кількості меншин (які, до речі, важко було забезпечити на практиці з огляду на економічні чинники), при цьому не встановлював жодних механізмів захисту мови державної.

Взагалі, за словами Мицика, закон про державну мовну політику – це суто українське «ноу-хау». З 25-ти країн, які ратифікували Європейську хартію регіональних мов, закону про мовну політику не має жодна. «Країни Західної Європи не переймаються ухваленням спеціальних законів про захист мов меншин, хоча серед них так само немає жодної без мовних проблем», – каже експерт. Проте, на його думку, ухвалення закону «Про мови України» «в українських умовах багатомовності» буде доцільним і необхідним.

Мовне законодавство треба розділити

Україні потрібен такий закон про державну мовну політику, який не лише буде ухвалений за демократичними правилами та підсилить позиції державної мови, але й звертатиме увагу на мови національних меншин, включно з російською, вважає президентміжнародної асоціації україністів, професор Інституту славістики Віденського університету Міхаель Мозер.

Таким законом, на його думку, може стати законопроекту 5670-д, який наразі перебуває на розгляді Верховної Ради. На думку професора Мозера, мовне законодавство в Україні «може й повинно бути поділено на закон про державну мову та на закон, який забезпечує права національних меншин та їхніх мов».

На сьогодні на розгляді українського парламенту перебуває кілька мовних законопроектів. Співкоординатор руху «Простір свободи» Тарас Шамайда також вважає найбільш вдалим з них законопроект 5670-д, оскільки його готувала «велика група громадських експертів, він підтриманий відповідним парламентським комітетом, профільними міністерствами та провідними навчальними закладами країни». Крім того, до підготовки законопроекту різною мірою були залучені 76 народних депутатів від різних політичних сил, сказав Шамайда.

«Цей законопроект регулює використання державної мови у суспільному житті за принципом: в Україні громадянин має право отримувати інформацію державною мовою в усіх сферах», – каже Шамайда і зауважує, що, можливо, цей законопроект і не є бездоганним, але його «треба брати за основу» і ухвалювати якомога швидше, щоб запобігти виникненню правового вакууму у мовній сфері.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Как думаете, кто выйдет во второй тур на выборах Президента Украины?

Выберите 2 из предложенных вариантов

ГолосоватьРезультатыАрхив
Реклама
Реклама