Конкурс "Лучшая пара на Ukrhome.net" - Тур V От пары Kovboyka – Jaan

2010-11-08 21:10 2 01835 Нравится 18

Ярмарок майорів усіма фарбами цього свята. Катруся

навіть не знала в який бік їй дивитись. Навкруги все шуміло і співало. Тут було

усе, що тільки можливо забажати.

- Все ,куплю собі оту спідницю, сорочку вишивану,

Янкові теж візьму сорочку, він зрадіє…Боже, а які червоні чобітки гарні, теж їх

куплю!- думала Катерина – Все село заздрить буде!

Від збудження у неї блистіли очі і, не

стримавшись, вона заплескала у долоні.

- Ех, нажаль немає зі мною мого Янека…той дурний

пан Хвацький такий поганий… сьогодні неділя, свято, а він мого коханого запряг

до роботи…Щоб він пощез, той пан.

Сьогодні ця українська чорноброва красуня, з

довгою косою, купляла все, що хотіла її душа та підказувало дівоче серце.

Грошей вистачало на все.

* *

*

У кузні стояла неймовірна спека і брязкотіло залізо.

Янко був помічником коваля у кузні пана Хвацького – польського шляхтича, який

володів цими землями. Уже котрий день підряд робили без вихідних, навіть

сьогодні, у неділю. «Як там моя Катя?» - думав хлопчина – «Нічого, мо скоро

дадуть перепочити, тоді приїду і обійму кохану. А заразом і гроші візьму і

нарешті куплю нам свободу». Мрії його так засліпили, своєю принадністю, що Янек

мимоволі випустив кусок заліза, який тримав на ковальні. Від удару коваля вона

відлетіла вбік з дзвінким брязкітом.

- Пся крев! – прохрипів коваль, який був поляком –

Тен ладак спить на роботі, як ота стара баба!

Він махнув лівою жменьою і ляснув нею Янека, який

від цього відлетів у сторону, хоч був і кріпким парубком. Щока репнула, немов

та шкіра на бубні, і з рани поцівила кров. Янко підвівся на ноги, проскрипів

щелепами і з словами, що колись усе пригадає ковалеві, вискочив з кузні. З

розгону скочив на свого вірного скакуна, якого теж хотів викупити у пана,

поскакав в сторону домівки по гроші. Ці гроші нещодавно були ним знайдені у

дуплі дерева в садку, біля їх з Катериною нової хати. Мабуть то й був той клад

козака Сірка, про який балакали люди. Янек вирішив не чекати вихідних, бо його

терпець урвався.

*

* *

Кінь залетів на подвір’я і став як укопаний,

тільки нервово роздуваючи ніздрі. Янек миттю стрибнув на землю і вже йшов до

хати. Штовхнувши двері, він увійшов в сіні і голосно промовив – «Катрусю,

рідненька моя , я вдома …»

- Що с тобою, Іванко? – вона ласкаво так його

кликала. – Чому в тебе таке розбите обличчя?

- Аааа…то дрібниця – Янко міцно обняв свою кохану

дружину – головне ми тепер с тобою будемо вільні. Я знайшов клад козака Сірка,

і за ці гроші я куплю нам «вільні» та коника свого викуплю! От заживемо тоді!

- Янеку, так і я клад знайшла. Ми що, з тобою,

тепер багаті?

- Який ще там клад? От я знайшов у дуплі, в

горщику лежав. Я його під стріху переховав, ось пішли я тобі покажу – він повів

свою Катрусю за руку на двір.

- Дивись, ось він, ось…- він поліз рукою під

стріху.

- Яж кажу тобі, Янику, я теж клад знайшла…ось отут

під стріхою.

- І де ти його діла? Давай мені скоріше, я поїду

нам свободу купляти.- обличчя хлопця поблідніло.

- Так я його знайшла і на Ярмарок поїхала, та

стільки всього нам купила…я тобі усе покажу, пішли! – тепер вже вона потягла за

руку коханого.

- Як купила? Катю, ти так не шуткуй – осік її

Янек.

- Та які тут жарти! Янусику, пішли вже до хати, я

тобі все покажу. Я стільки краму купила! – все ще посміхалася Катруся – Тільки

вмийся, бо ти такий замурзаний що страшно дивитись.

- Катінько, який ще там крам, не балуйся, показуй

вже, де ти гроші переховала? Катю! Кать!?! – його пройняв жах – Ти не могла так

зробити, ну скажи мені що ти шуткуєш. Катя?! – він схопив її за обидві руки, і

все ще з надією подивився коханій у вічі.

*

* *

Всю ніч Янек не спав. Його мучили питання: Що робити? Та як далі жити? Вертатись до кузні

тепер було неможливо. Панський коваль спустить з нього три шкіри. Хіба одного

закатував?! Пригадалась раптом йому розмова з Миколою. Про те що військо козацьке

збирається війною на Кафу йти. Та об`явлений збір бажаючих. Згадав свого батька – сотного козака, який геройськи

загинув в одному з походів. Та про те згадав, як нещодавно татари своїм вражим

набігом розграбували та спалили село, де він колись народився, а це було не так

вже й далеко – усього за 100 верст звідси. І страшно йому стало за Катеринку,

яку він кохав більше за всіх на білому світі. І боляче так на душі стало, вже

за них обох:

- Значить це моя доля, як що так склалися

обставини – подумав Янек – так Катрусю, так потрібно. З цією думкою він

повернувся до солодко сплячої дружини, ніжно обійняв її і на мить задрімав до

тієї миті, як заспівали перші півні.

*

* *

За сніданком шмат до горлянки не ліз. Янко

подлубався у тарілці, поклав ложку на стіл і промовив:

- Катрусь…я йду на Січ…буде похід до Кафи.

- Як? – випала ложка з руки Каті від здивування. –

Ти ж своїй покійній матері клявся не воювати, у тебе ж батько загинув на

війні!!!

- Тому і йду…татарва зовсім знахабніла, скоро вже

будуть тут. А нам із тобою ще діток родити та гледіти. От одіб`єм татарам назавжди бажання до нас ходити,

грошей зароблю…

-Ти шо таке кажеш? Ти ж і мені обіцяв!?! – вона

скочила на ноги, швидко підійшла до коханого і впавши перед ним на коліна, простогнала

– не відпущу, не відпущу нікуди!!! Ваня, та хіба ж я знала,що то за гроші?!

Іванку, не йди на війну. Я тебе Христом Бога молю! Не ходи нікуди, ми і так

заробимо…

- Катю, не вини себе. Ти ні в чому не винувата.

Просто я так вирішив, так потрібно для нас обох…

Він підвівся зі стільця ,залишивши біля нього

ридаючу Катерину, та пішов збирати свої речі.

*

* *

- А може таки залишишся? Якось проживемо…- вже без

усякої надії мовила Катя, все ще всхлипуючи, і протягнула в’язанку з

продуктами, що зібрала на швидкоруч.

- Ні! І ще раз ні! Я вже казав тобі, а це кажу в

останне…- він узяв минтус і поклав у мішок, який потім надів на плечі. Потім

підійшов до стіни, на якій висіла батьківська шабля, і зняв її з гвіздка.

- Катю, не реви! Пройде місяць, два, і я

повернусь… обов’язково повернусь… обіцяю. А ти за тим побудеш трохи сама на

господарстві. Ну все, заспокойся…- він кріпко обійняв Катюшу за ніжні дівочі

плечі та поцілував. Потім рішуче вийшов на подвір’я, відвязав коня і хвацько вискочив

на нього.

На двір вийшла заплакана Катя і підійшла до Янека,

узявши коня за гриву. Янек нахилився до дружини, ще раз поцілував її в губи і з

викликом:

- Я люблю тебе, Катя! Вір мені, я повернусь

обов’язково! – вдарив в боки коня та поскакав геть, не обертаючись…

Його дружина ще довго дивилась вслід, хоча навіть

пилюка вляглася давно.

- Я обов’язково буду тебе чекати! Янику мій

коханий…чуєш?!…обов’язково…

*

* *

ЙШОВ 1628 РІК. ВІЙСЬКО КОЗАЦЬКЕ ВИРУШИЛО З ПОХОДОМ

ДО КАФИ

Комментарии (35)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

За какую партию вы планируете голосовать на досрочных выборах в ВРУ?

ГолосоватьРезультатыАрхив
Реклама
Реклама