Зачарований замок посеред Києва

2009-12-07 16:37 8 124 Нравится 2

Андріївський узвіз у Києві вже давно зажив слави українського Монмартра. Тут розташовано чимало студій художників, мистецьких крамничок, музеїв, художніх салонів тощо. Та однією з найвідоміших і водночас найзагадковіших споруд вважається будинок із вежею, який зазвичай називають замком Річарда Левове Серце.

Чи бував англійський король у Києві?

Прізвисько Річард Левове Серце мав, як відомо, англійський король-завойовник Річард І. Улітку 1191 року він очолив військо хрестоносців, яке йшло на Єрусалим, щоб звільнити його від мусульман і повернути християнам. Дорогою королівське військо захопило фортецю Акра, яка належала турецькому султанові Салах-ад-діну. Хрестоносці поставили умову: до 20 серпня султан має повернути всіх захоплених ним християнських бранців, а також Животворний Хрест. Для переконливості Річард взяв у заручники 2 тисячі мусульман. За них султан мав додатково заплатити 200 тисяч золотих.

Турки погодилися на запропоновані умови, але вписатися у фантастично короткий термін, встановлений Річардом, султан не встиг. Коли в призначений день король не отримав бажаного, він дуже розлютився. Наказав вивести всіх заручників перед міську браму Акри й заколоти. За що й дістав прізвисько «Левове Серце».

Біографія короля Річарда досліджена досконало, жодних ознак його перебування в Києві не фігурує. Чому ж тоді споруда на Андріївському узвозі носить його ім’я? Можливо, король наказав її збудувати? Теж ні. Річард Левове Серце загинув у Франції навесні 1199 року, замок його імені зведений лише через сім століть — протягом 1902–1904 років. Може, замовниками були його нащадки? Знову ж таки ні.

То звідкіля взялася дивацька назва цієї будівлі? Адже «Замком Річарда» її іменують не тільки місцеві мешканці, але й таке авторитетне видання, як енциклопедичний довідник «Київ».

Нотр-Дам де Парі на Андріївському узвозі

Історія цього будинку овіяна таємницями. Певний час автором архітектурного проекту вважали легендарного Владислава Городецького, цього, без перебільшення, поета в камені. Його головний твір — Будинок з химерами навпроти адміністрації Президента України — є найвідомішою спорудою Києва. Але до Замку Річарда Левове Серце уславлений зодчий не мав жодного відношення.

Те, що архітектор цієї споруди побажав залишитися інкогніто, зовсім невипадково. Річ у тім, що 1901-го, за рік до початку будівництва на Андріївському узвозі, журнал «Строитель» видрукував проект фасаду житлового будинку міністерства внутрішніх справ. Його збиралися зводити на Аптекарському острові в Петербурзі. Надрукований проект залишився нереалізованим, натомість фасади Замку Річарда навдивовижу схожі з ним. Факт запозичення безсумнівний.

Питання, хто саме скористався столичним проектом, залишається відкритим. За однією версією, це зробив сам господар садиби — будівельний підрядник Дмитро Орлов. Та з огляду на складний рельєф місцевості виглядає більш правдоподібним, що цим займався професійний архітектор. У цьому зв’язку називають імена Євгена Єрмакова та Андрія Краусса — відомих київських зодчих. Утім, це тільки припущення.

Ще під час зведення дім зажив дурної слави. 24 березня 1904 року, коли будівництво добігало кінця, будівля раптом спалахнула. «Він був від верху до низу охоплений вогнем, — описував газетний репортер, — палала вежа на будинку, і до неба високо піднявся стовп полум’я. Вогонь яскраво освітлював усю місцевість, полум’я відбивалося на позолочених куполах церков, скла вікон будинків здавалися розпеченими, вогонь відбивався у ріці».

Згодом слідство встановило, що причина пожежі — недбалість двох робітників, які залишилися тут ночувати. Але подія справила сильне враження на тутешніх мешканців. Поширилися чутки, що дім нещасливий. А після того, як його господаря Дмитра Орлова вбили в серпні 1911 року неподалік міста Благовещенська, така репутація закріпилася за будинком остаточно.

Вдова Орлова, залишившись із п’ятьма дітьми, змушена була продати будинок. Новим власником його стала Марія Франк, її швидко змінив купець Анатолій Серебреников, а тоді замок перейшов до князя Павла Урусова. Із встановленням радянської влади всю нерухомість націоналізували.

Чому за кілька років змінилося три господарі? Причиною стали моторошні шуми й стогони, що регулярно лунали в пічних і вентиляційних трубах. Походження цих звуків ніхто пояснити не міг. Містом поповзли розмови одна одної страшніше, що в замку оселилася нечиста сила. Деякі сміливці погрожували рознести «нехороший» будинок по цеглинці, зруйнувавши в такий спосіб і привидів, і їхні голоси.

Та завдяки щасливому випадку в історії замку встався рятівний перелом. Відомий історик Степан Голубєв, який орендував тут квартиру, донезмоги втомлений тужливим завиванням у трубах, засунув руку в димохід і виявив там... яєчну шкарлупу. Вона й була причиною неприємних звуків — крізь маленькі дірочки в шкарлупі проходило повітря, й вона, коли здіймався вітер, відігравала роль резонатора.

Як шкарлупа опинилася в трубі? Тут своя історія. Річ у тім, що Дмитро Орлов був не дуже чесним замовником і з будівельниками остаточно не розрахувався. Скривджені робітники вирішили провчити скнаристого хазяїна, поклавши в димохід шкарлупу... І домоглися свого — мешканці будинку тікали з підозрілого замку, а власники зазнавали збитків.

Спорожнілий «будинок з привидами» вподобали київські художники. Тут мешкали живописці Григорій Дядченко, Фотій Красицький, Іван Макушенко, скульптор Федір Балавенський. Між іншим, мало хто знає, що останній разом зі своїми учнями створив точні копії химер паризького собору Нотр-Дам і встановив їх на терасах і внутрішніх гвинтових сходах подвір’я замку Річарда. Вони простояли тут аж до 1942 року, до окупації Києва німецькими військами. Відтак химери були вивезені до Німеччини, де їхні сліди загубилися.

Пан Річард власною персоною

Замком Річарда Левове Серце цю споруду назвав 1967 року відомий київський письменник Віктор Некрасов. Того року в восьмому номері літературного журналу «Новый мир» він надрукував нарис «Дім Турбіних», присвячений будинку №13 на Андріївському узвозі. Там колись мешкав із батьками письменник і драматург Михайло Булгаков, а згодом «прописав» у цих стінах Турбіних — героїв свого роману «Біда гвардія».

У своєму нарисі Некрасов згадав кілька оригінальних споруд, розташованих на Андріївському узвозі, серед них Замок Річарда Левове Серце. Зауважив на всяк випадок, що так «прозвали ми його ще в дитинстві, воюючи на його сходах і містках, — чудовий, загадковий, ні на що не схожий будинок».

Отже, розгадка? Як не дивно, ще ні. Адже в жодних спогадах про Київ початку ХХ століття не наводиться подібна назва будинку-замку. Навіть Булгаков, який жив по сусідству, не називає будинок №15 Замком Річарда Левове Серце, хоча обминути таку оригінальну назву, якби вона тоді існувала, письменник не міг.

Та й племінниця Булгакова Ірина Карум після прочитання нарису Некрасова, писала йому: «Моя мати 1918 року мешкала в Києві (до речі, на Андріївському узвозі в будинку князя Урусова, який ви називаєте Замком Річарда)...». Зауважте: «який ви називаєте…» Сама авторка листа, таким чином, про цю назву будинку дізналася лише з нарису Некрасова.

Постає питання: навіщо Віктор Некрасов вигадав, буцімто так називали цей замок ще в часи його дитинства? Що він цим приховує?

Як виявилося, письменнику було що приховувати.

Річ у тім, що в замку протягом шести десятиліть жив такий собі Річард — пан Юревич — блискучий оповідач, штукар і вигадник. Він був найдавнішим мешканцем будинку, бо проживав тут ще з 1922 року. В 1966-му, під час однієї з прогулянок Андріївським узвозом, із ним познайомився Віктор Некрасов. Вони потоваришували. Письменник неодноразово приходив сюди. Під час тих візитів на затишному подвір’ї накривався стіл і друзі з задоволенням чаркували. Пан Річард охоче розповідав письменнику бувальщини з життя замку. Саме його, ходячу енциклопедію будинку №15, Некрасов жартома називав Річардом Левове Серце. Це прізвисько митець поширив і на замок, у якому мешкав пан Річард. Він справді чимось нагадує споруди давньої англійської готики.

Будинок не позбувся своєї містичної аури дотепер. Важко повірити, але майже чверть століття цей красень стоїть порожній. 1983 року відселили всіх мешканців і почали капітальний ремонт будинку, щоб відкрити тут відомчий готель. Справа просувалася дуже повільно, а 1990-го зупинилася взагалі. Єдине, що тут змінилося, — це сходи. 1992 року з’явилися дерев’яні сходи з вулиці до маківки гори Уздихальниці, а на подвір’ї замість старих дерев’яних поклали бетонні.

Натомість вирішили замість відомчого готелю зробити приватний. Знайшли інвестора, який вклав понад $2 млн. Теж без результату. Кілька разів споруда змінювала власників, інвесторів, встановлювалися й переносилися «остаточні» терміни, коли замок відкриє двері перед першими відвідувачами, та все даремно — будинок як стояв, огороджений будівельним парканом, так і продовжує собі стояти.

Містика? Хтозна. Уся ця вулиця овіяна легендами й фантасмагоріями, отже, можливе все. Не будемо виключати, що дім і справді зачарований. Якщо це так, він піднесе мешканцям Києва ще не один сюрприз.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

За какую партию вы планируете голосовать на досрочных выборах в ВРУ?

ГолосоватьРезультатыАрхив
Реклама
Реклама